Природничо-наукова й гуманітарна культури

У методології науки під цими термінами розуміють дві різні традиції, які сформувалися у вивченні природи, тобто в природознавстві, з одного боку, і дослідженні явищ духовного життя суспільства, тобто в гуманітарних науках, з іншої. Це розходження обумовлене самою специфікою об'єктів вивчення природних і гуманітарних наук. У той час як у природі діють сліпі, стихійної й незалежні від людини процеси, у суспільстві нічого не відбувається без свідомих цілей, інтересів і мотивацій. На цій підставі природничо-наукову культуру нерідко протиставляють культурі гуманітарної. Оскільки методи дослідження в природознавстві сформувалися раніше, ніж у гуманітарних науках, то в історії пізнання робилися кількаразові спроби перенести їх цілком і повністю, без відповідних змін і уточнень, у гуманітарні науки. Такі спроби не могли не зустріти опору й критики з боку фахівців, що вивчали явища соціального життя й духовної культури. Іноді подібний опір супроводжувався повним запереченням якого-небудь значення методів природознавства для дослідження соціально-культурних і гуманітарних процесів. Однак в останні десятиліття під впливом науково-технічної революції й виникнення нових загальнонаукових і міждисциплінарних напрямків дослідження колишня конфронтація між натуралістами й гуманітаріями усе більше поступається місцем згоді й прагненню зрозуміти й використовувати методи один одного. Ми є свідками того, як соціологи, юристи, педагоги й інші фахівці-гуманітарії починають застосовувати системний підхід, ідеї й методи кібернетики й теорії інформації у своїх дослідженнях. Тому представляється досить важливим познайомитися з основними концепціями сучасного природознавства, по-перше, щоб свідомо застосовувати їх у своїй діяльності, по-друге, щоб одержати більше ясне й точне подання про сучасну наукову картину миру, що дає сьогоднішнє природознавство.

Дві традиції в поясненні, розумінні й пророкуванні явищ

Найбільш виразне розходження між природниче-наукової і гуманітарної культурами виражається в тлумаченні їхнього підходу до основних функцій науки, найважливіші з яких - пояснення, розуміння й пророкування явищ.

Пояснення в самій загальній формі можна визначити як підведення явища, факту або події під деякий загальний закон, теорію або концепцію.

Дійсно, щоб пояснити, наприклад, факт, необхідно логічно вивести висловлення про факт із певного загального висловлення або твердження, у якості яких найчастіше виступають закони й теорії. Ми повинні постаратися знайти таке висловлення й підвести під нього конкретний факт, випадок або подія. Щоб пояснити, чому яблука падають на землю, Ньютонові, по легенді, довелося відкрити закон всесвітнього тяжіння. В економіці для пояснення рівноваги на ринку звертаються до закону попиту та пропозиції. Нерідко розрізняють різні рівні пояснення. Так, щоб пояснити розширення стрижня, указують на безпосередньо спостережуваний факт - його нагрівання, але для більше глибокого пояснення цього явища фізики залучають молекулярно-кінетичну теорію речовини. Відповідно до цієї теорії при нагріванні відбувається збільшення величини вільного пробігу молекул, внаслідок чого відповідно зростають розміри тіла.