Соціальний психолог як учасник соціальних змін

Дискусії про кризу західної соціальної психології, що розгорнулися в 70-ті роки, були викликані не тільки внутрішніми протиріччями розвитку самої науки. Важливу й, бути може, головну роль зіграли труднощі в рішенні прикладних завдань і пов'язане із цим падіння в суспільній думці престижу соціальної психології, визнання за нею нездатності ефективно вирішувати актуальні соціальні проблеми.

Як і ряд інших суспільних наукових дисциплін, соціальна психологія пройшла у своєму розвитку етапи скептичного відношення до неї в довоєнний період, безмежної поваги й завищених очікувань, що підкріплювалися необґрунтовано щедрими обіцянками соціальних психологів, у післявоєнний період до кінця 60-х років і, нарешті, з 70-х років вступила в етап гострої критики «праворуч» за практичну безпорадність, відхід в «камерні», чисто академічні проблеми, а «ліворуч» - за перетворення науки у слухняний інструмент соціального маніпулювання. Таким чином, висуваючи свою альтернативу, західноєвропейські соціальні психологи були змушені вирішувати, крім академічних питань, проблему соціальної правдивості їхньої науки.

Як вплинули теоретичні установки (моделі людини й суспільства, прагнення до системного аналізу соціального процесу, уявлення про предмет соціальної психології) на теорію й практику прикладної соціальної психології Західної Європи? Чи вдалося західноєвропейським соціальним психологам за допомогою нової методології зробити їхню науку ефективним засобом рішення соціальних завдань?

Для відповіді на ці питання необхідно розглянути відношення до цінностей як регуляторам прикладного дослідження; відношення теоретичної й прикладної науки; специфіку й відношення методів теоретичного й прикладного дослідження; основи нової парадигми прикладного дослідження; роль соціальних психологів у рішенні соціальних завдань.