Мислення його властивості та якості Різновиди та механізми мислення Психологія особистості прав

Мислення — це пізнавальний процес, який визна­чається опосередкованим та узагальненим відобра­женням дійсності. Опосередкованість означає, що мислен­ня, на відміну від чуттєвих форм пізнання, дозволяє визначи­ти та зрозуміти те, що безпосередньо не відчувається, тобто мислення є процесом позачуттєвого пізнання дійсності. Уза­гальненість — це, на відміну від відчуття та сприймання, не конкретні відомості про об'єкт та його властивості, а інтегро­вано перероблена інформація про сутність не тільки одного об'єкта або явища, а цілого класу (типу) об'єктів або явищ. Звичайно, мислення, як будь-який пізнавальний процес, не може одержувати інформацію без відчуттів та сприймання. Проте, на відміну від них, мислення в осягненні дійсності ви­ходить за межі того, що сприймається безпосередньо. Не ма­ючи спеціалізованих аналізаторів, людина пізнає те, що не може бути безпосередньо їй надане у відчутті — аж до ро­зуміння природи власного мислення. Так, слідчий у безпосе­редньому сприйманні одержує розрізнену інформацію про подію злочину, але тільки за допомогою мислення він інтег­рує її в цілісну картину злочину. Співробітник підрозділу «Беркут», сприймаючи за допомогою органів чуття загальну атмосферу настрою та поведінки натовпу, подумки створює ймовірні моделі подальшого розвитку подій, тактику власної поведінки.

Елементарною одиницею мислення є думка, яка у фізіоло­гічному плані являє собою створений у мозку ланцюг нерво­вих зв'язків. Однак найважливішою відмінністю цих зв'язків від тих, що утворені внаслідок безпосереднього відчуття та сприймання, є те, що в процесі формування його додається друга сигнальна система, притаманна людині, а саме — мова, слово як специфічний подразник. Інакше кажучи, основною утворення думки є не безумовний, а умовний (зумовлений словом) рефлекс. Ще однією відміною думки від відчуття та сприймання є те, що, за вдалим висловом фізіолога І. М. Сече­нова, думка — це рефлекс із загальмованим (безпосередньо не завершеним дією) закінченням.

Основні форми мислення — поняття, судження, умо-висновки — вивчаються формальною логікою. Поняття — це думка про найбільш суттєві ознаки предметів чи явищ дій­сності; судження — відображення зв'язків між предметами та явищами дійсності або їх властивостями; умовисновок — зв'я­зок між думками (поняттями, судженнями), внаслідок чого ми дістаємо нові судження. Поняття є вихідним та кінцевим ре­зультатом будь-якого акта мислення.

Якщо логіка вивчає загалом закони мислення в його структурних елементах, то предметом психології є лише його процесуальна сторона. Мислення як діяльність, процес, складається з певних мислительних операцій: аналізу, синтезу, порівняння, абстракції, конкретизації, узагальнення.

1. Аналіз — уявне розчленування предмета або явища, ві­докремлення деяких його ознак та властивостей. За допомо­гою аналізу слідчий уже при огляді місця події відокремлює елементи обстановки, найбільш показові для події злочину; з відомостей, що надають свідки, відбирає важливу інформацію.

2. Синтез — мислене поєднання окремих елементів, ознак в єдине ціле. Наприклад, шляхом поєднання окремих елемен­тів зовнішності злочинця зі свідчень очевидців та потерпілих, слідчий формує цілісний його образ. Аналіз і синтез — це дві сторони єдиного розумового процесу; вони взаємопов'язані: