Особливості перебігу артеріальної гіпертензії у жінок в постменопаузальному періоді: обґрунтування підходів до медикаментозної корекції

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. Артеріальна гіпертензія виявляється у 25–30% дорослого населення в економічно розвинених країнах, включаючи Україну [H.R. Mogul, 1999; K.M. Newton, D.S. Buist, 2002]. Протягом тривалого часу артеріальну гіпертензію вважали захворюванням низького ризику для жіночої популяції. Проте епідеміологічні дослідження останніх років показали, що у жінок після настання менопаузи артеріальну гіпертензію виявляють частіше, ніж у чоловіків зіставного віку. Встановлено, що близько 50% всіх хворих з артеріальною гіпертензією складають жінки в період після настання менопаузи [М.В. Леонова, 2002; R.B. Duda, 2007].
У окремих дослідженнях було виявлено, що перехід з пре- в постменопаузальний стан супроводжується збільшенням концентрації в плазмі крові загального холестерину і тригліцеридів, підвищенням концентрації холестерину в ліпопротеїдах низької щільності і зниженні його рівня в ліпопротеїдах високої щільності [J. Drife, 2005]. З настанням менопаузи відбувається зменшення вмісту естрогену до 30% від пременопаузального рівня [S. Maffei, A. Mercuri, 2006]. Дефіцит жіночих статевих гормонів, що виникає при «виключенні» яєчників в постменопаузі, спричиняє множинний вплив на серцево-судинну систему шляхом зміни обміну холестерину та тригліцеридів, вуглеводів та функції ендотелію, тощо [M.V. Papavasiliou, 2005]. Недостатній рівень дофамінергічної активності гіпоталамуса індукує гіперальдостеронізм, внаслідок чого виникає затримка в організмі натрію (Na+) і знижується діурез [J.C. Barbato, 2007]. Збільшення маси тіла, що спостерігається у жінок після настання менопаузи, також може приводити до розвитку інсулінорезистентності [В.П. Сметнік, 2002]. Наслідком інсулінорезістентності є гіперінсулінемія, яка може розглядатися як реакція адаптації, яка спрямована на подолання тканинної нечутливості до інсуліну [J. Collins, 2006]. Гіперінсулінемія, що носить компенсаторний характер, приводить до цілого ланцюга негативних наслідків. Зокрема, гіперінсулінемія веде до активації симпато-адреналової і ренін-ангіотензинової систем з підвищенням вмісту в крові катехоламінів, реніну, ангіотензину ІІ [Яблучанский Н.И., 2002]. Саме ці зміни деякі автори розглядають як основні моменти виникнення, або посилення артеріальної гіпертензії в клімактеричному періоді [A. Butkevich, 2000; G.L. Gierach, 2006]. Останнім часом цей комплекс змін, що відбуваються у зв'язку з настанням менопаузи, прийнято називати «менопаузальний метаболічний синдром» [A.K. Brownley, 2004; N.E. Avis, 2005]. Вважають, що основним (або одним з основних) методів корекції цього синдрому є застосування замісної гормональної терапії протягом 5-7 років. Доведена дозозалежна гіпотензивна дія 2–4 мг естрадіолу при внутрішньовенному введенні в порівнянні з плацебо на систолічний і діастолічний артеріальний тиск при артеріальної гіпертензії у жінок [R. Lima, 2005]. Це є вагомим аргументом на користь призначення естрадіолу в даній клінічній ситуації, особливо у зв'язку з його позитивним впливом на дісліпідемію, функціональний стан ендотелію і антиоксидантною дією [B. Sing, X.D. Liu, 2005].