Галицко-Волынское княжество (Галицько – Волинське князівство)

Наприкінці X ст., у першій половині XI ст. адміністративним осередком земель Волині і Підкарпаття був Володимир. Місто, що його заснував і назвав своїм ім’ям князь Володимир Святославович. Він передав управління цим краєм Всеволоді – своєму синові від полоцької князівни Гогніди Гогноволодівни. Місто Володимир стало осередком єпископства і, отже, важливим центром розвитку культури.

Після смерті Ярослава Мудрого влада на Волині часто змінювалася. Окрему князівську династію на Волині започаткував щойно внук Володимира Мономаха ІзяславМстиславович, який князював у Володимирі протягом 1136–1142 і 1146–1154 рр. Він, а пізніше його син Мстислав Ізяславич спиралися на свої волинські володіння у боротьбі за утвердження на Київському престолі. Боротьба за зміцнення Волинського князівства була нелегкою, і воно, в окремі періоди своєї історії перетворювалось у своєрідну федерацію дрібніших удільних князівсв. Самостійну політику намагались вести князі, що володіли Луцьком, Пересопницею, Дорожченом, а в окремі періоди також володарі Бузька, Червена та інших міст. Після смерті Мстислава Ізяславича (1170р.) Волинь була поділена між його синами: Гоман став князювати у Володимирі, Володимир у Бересті, Святослав у Червені, Всеволод у Белзі. Лише наполеглива об’єднавча політика Гомана Мстиславича забезпечила врешті-решт єдність Волинської землі.

Трохи по-іншому складалась доля Прикарпаття. Тут уже 1084 р. утворилися князівства, в яких панували брати Ростиславовичі, правнуки Ярослава Мудрого. Найстарший брат Рюрик Ростиславович володарював у Переясловському князівстві, до якого входили землі над Сяном і Верхнім Дністром, приблизно до р. Стрий. Василькові Ростиславичу належало Теребовельське князівство, що включало Поділля, Буковину, Східну частину Українських Карпат. На північ від Перебовельського князівства лежало Звенигородське. Воно припало третьому братові, Влодареві, який після смерті Рюрика став князем. В 1099 році він спільно з Васильком Теребовельським переміг військо угорського короля в битві під Перемисилем і це на деякий час стримало напади Угрського королівства на Підкарпаття.

Син Володаря Володимир об’єднав Перемисилську, Теребовельську, Звенигородську землі у складі одного князівства. У 1144 р. він зробив своїм столичним містом Галич над Дністром. Лише у Звенигородському князівстві деякий час правив його племінник Іван Ростиславич (Іван Барлядник). У 1145 р. відбулося повстання містичів Галича, які “ввели у місто” звенигородського князя. Проте, внаслідок кровопролитної боротьби Володимиркові вдалося не тільки витіснити Івана Ростиславовича з Галича, а й приєднати до своїх володінь Звенигород.