Київська Русь та її місце в історичній долі українського народу

Із загибиллю Ярополка Володимир став єдиновладним волода­рем величезної держави. До складу ЇЇ входило коло 20-ти різних зе­мель, племен, серед яких були і слов'янські, і фінські, і тюркські. Увесь цей конґломерат не був ще об'єднаний нічим, крім княжої влади, ослабленої за Святослава та міжусобної боротьби його синів. Отож, Володимир повинен був час від часу приборкувати повстання, суті яких літопис не вияснює.

Року 981 повстали в'ятичі, Володимир переміг їх і наклав на них “дань від рала». Наступного року він знову ходив на в'ятичів і пе­реміг їх удруге. Року 984 ходив Володимир на радимичів з воєво­дою Вовчий-Хвіст, Можна гадати, що радимичі поставили поваж­ний збройний опір, бо літопис зазначає: “зустрів (воєвода) радимичів на річці Пищані і переміг”. Володимир наклав на них данину, “яку везуть й до сего дне” — себто XII ст. Можливо, були й інші повстання, про які не згадує літопис.

Володимир намагався об'єднати сусідні племена під своєю вла­дою. Ще йдучи проти Ярополка, він приєднав Полоцьку землю і вбив тамтешнього князя Рогволода. 981-го року пішов на захід “к ляхам”, як каже “Повість временних літ”, і “зая градьі їх” Перемишль, Червень, Бузьк, Белз, Волинь. Слова літопису, що то були “лядські” міста, викликають сумнів. Територія, яку захопив Володимир, була заселена українською людністю — дулібами, бі­лими хорватами — і не належала до Польщі; можливо, вона вхо­дила до Великоморавської держави. Пізніше землі над горішньою Вислою — Краківщина — до 990-их років належали до Чеської дер­жави. Масуді писав, що в 943 році Русь межувала з Богемією, себто Богемія володіла Краковом та Білою Хорватією. Це стверджує факт, що в поході Олега на Візантію відмічається серед племен, які брали участь у війську, білих хорватів. Але в 960-их рр. Святослав переніс увагу на схід та південь, і Біла Хорватія вийшла з-під вла­ди Руси. її поділили Чехія та Польща, і чехи взяли Краків. Козьма Празький писав, що до 980-их років Краків належав до Чехії. Та­кож Ібрагім ібн Якуб зараховував Краків до чеських, а не поль­ських міст. Дійсно, якщо Волинь входила до складу України-Руси, а Краківщина — Чехії, тяжко припустити існування між ними поль­ського клину, — писав М. Грушевський, — і приходив до виснов­ку,