Державний заповІдник дунайськІ плавнІ

Дунай, друга після Волги річка за довжиною в Європі (2850 км) із загальним перепадом рівня води 678 м, утворює одну з найбільших у світі дельту за площею близько 5000 км2. Дельта має ряд рукавів, найбільші з яких Кілійський, Сулинський (головний судохідний) та Георгіївський. З природоохоронного погляду район дельти — один з небагатьох природних малопорушених в Європі середовищ, яке при цьому є також наймолодшою геоморфологічною формацією континенту. Тут відбуваються велетенська і безперервна трансформація ландшафтів, рельєфу, ґрунтового покриву, зміна конфігурації окремих островів, проток, озер, єриків, намивання нових островів, кіс протягом багатьох століть.

У дельті діють три основні сили, які істотно впливають на процеси її формування. Це боротьба між суходолом і водою, різними умовами розвитку біогеоцено-зів та боротьба між тваринами за певні середовища. У цій гігантській лабораторії природи з м'яким кліматом, на якому позначається близькість Чорного моря, відбуваються постійні весняно-літні повені, які іноді тривають протягом трьох-чотирьох місяців, а рівень води піднімається на 4 м. Дуже велике значення має також ізольоване положення та інші природні фактори цієї частини дельти Дунаю, що сприяє розвитку величезної різноманітності флори і фауни.

Дельта Дунаю здавна привертала увагу вчених. Докладно вивчати цей регіон радянські вчені почали з 1946 р. Значна роль у цьому належить ученим Академії наук УРСР, співробітникам Вилковської біологічної станції та Одеському державному університету. Питання про заповідання ділянок дельти Дунаю постало з кінця 50-х рр. Уже в 1967 р. уряд УРСР проголосив дельту Дунаю заповідною, а в 1973 р. Дунайські плавні разом з прибережною акваторією моря загальною площею 7758 га віднесено до Чорноморського державного заповідника на правах філіалу.