Стратегічне партнерство України і Польщі

Вступ



Якщо подивитися на мапу Європи: центр континенту його найвигідніший Балто-Чорноморський перешийок монопольно тримають у своїх руках (фактом існування поряд двох народів) лише дві держави Україна і Польща. Через територію цих двох країн проходять всі автомобільні, залізничні, повітряні шляхи, газо- і нафтопроводи, що забезпечують економічні, інформативні, політичні і культурні контакти між Сходом і Заходом.

Поляки залишили виразний слід в історії Української держави. Рік Польщі в Україні – це дуже важлива подія для встановлення більш дружніх відносин між країнами-сусідками і реалізація цього заходу потрібна українцям, насамперед для того, щоб зробити більш впевнений крок у європейській простір і у світ загалом.

Актуальність теми обумовлена необхідністю комплексного аналізу українсько-польських відносин, починаючи з 1997 до сьогодення. Одним із актуальних питань історії слов’янських народів є налагодження українсько-польського партнерства, а одним із актуальних питань ХХ століття є висвітлення місця та ролі відносин між Україною та Польщею.

Стратегічне партнерство України і Польщі у державно-політичному аспекті

З якого боку не подивитися, близькості між народами-братами, народами-сусідами годі шукати. Більше того, ці два народи – український і польський, що походять від одного полянського кореня,- поставлені Творцем поряд саме для створення культури майбутнього; культури, яка об’єднує класику Латинського Заходу з традиціями православного Сходу; культури чітких структур і технологічного порядку організації життя з культурою широкого спектра почуттів і емоцій. Дві багатющих ментальності, два взаємодоповнюючі способи мислення українського і польського народів у центрі Європи - це унікальний арсенал цінного історичного і генетичного досвіду, багатюще джерело нових ідей і можливостей.

На жаль, значна частина публікацій, присвячених Польщі в українських ЗМІ подають образ нашої безпосередньої сусідки на Заході з виразним негативним відтінком. Особливо старанні в цьому російські видання і телеканали в Україні, котрим ніколи не бракує сарказму і винахідливості, аби представити чергову подію за Бугом у компрометуючому аспекті чи під сумнівним кутом зору.

Не бракує подібних старань і серед авторів, які вважають себе представниками українського національно-демократичного відродження. Антипатія, а подекуди і вороже ставлення до поляків є очевидним рудиментом російсько-імперської епохи і відповідної пропаганди,мета якої - не допустити зближення України і Польщі, позаяк в такому разі Росія втрачає шанси на панування в Європі і світі, а її інтелектуальний потенціал значно слабшає.

З підручників історії, створених впродовж радянської доби, ми дізнаємося про «польське панство», «самозакохану шляхту», яка пригнічувала українців, «самовпевнену польську аристократію», «буржуазну Польщу», тощо. Але не лише у підручниках, а й в усій українській історіографії не досить об’єктивно представлено майже 2 століття активного розвитку України, починаючи од приєднання Галицько-Волинського князівства до Королівства Польського та ще 1362 року, коли населення Русі зустрічало литовського князя Ольгерда як визволителя від татаро-монгольського ярма.

Іван Крип’якевич у своїй «Історії України» так характеризує цей період: «Два століття, прожиті у Великому князівству, позитивне значення для українського народу. Бо хоч національно-політичне життя не могло розвинутись у повних формах і зустрічало різні перешкоди, все-таки для розвитку української культури і національної свідомості це був щасливий час». Безперечно, поляки залишили виразний слід в історії української держави.