Основні права та свободи людини, механізми та методи їх захисту

ПЛАН
1. Поняття і трактування прав і свобод людини.
2. Класифікація прав і свобод.
3. Обов’язки.
4. Методи й механізми захисту прав і свобод людини.
5. Література.

1. Поняття і трактування прав і свобод людини.

В юридичній науці існують два головні напрями визначення суті прав і свобод людини: природно-правовий та позитивістський.
Природно-правовий напрям розглядає людину як таку, що має невід'ємні природні права, даровані їй від народження. Вони не залежать від волі дер­жави. Основою цього напряму стала природно-правова концепція, яка вважає головним принцип свободи, невід'ємності, невідчужуваності прав лю­дини. Держава покликана визнавати ці права, рахуватися з ними, охороня­ти їх від будь-яких посягань. Ідея природних прав лю­дини покликана поставити заслін всевладдю держави, що перешкоджає роз­виткові свободи, індивідуалізму й автономії особи. Чинна Кон­ституція України спирається на природно-правову концепцію прав людини.
Позитивістський напрям (протистояв і значною мірою протистоїть до цього часу природно-правовому напряму), згідно з яким права людини, їх обсяг і зміст визначає держава як верховна сила, наділена правом розпо­ряджатися долями індивідуумів на власний розсуд, котра «дарує» їх людині, здійснюючи щодо неї патерналістські функції.
Законодавче оформлені права людини набувають додаткової сили, а дер­жава зобов'язується гарантувати та забезпечувати їх. Це усуває протистояння природно-правового та позити­вістського підходів до прав людини і виключає насильство держави стосовно осо­би, відстоює автономію і пріоритет прав людини щодо держави.
Справжнього сенсу права людини набувають тільки на основі прин­ципів демократії, свободи, справедливості, рівності, визнання самоцінності людини.