Відносини Китаю з Центральною та Південною Африкою

Відносини між Китаєм й центральною та південною Африкою, мають такі значення, що перевищують межі континентів Африки та Азії. Тому, дамо відповідь на таке питання: які наслідки мають ці відносини для решти країн, для економічного та політичного положення ЄС у світі, а особливо в контексті політики ЄС стосовно країн, що розвиваються.

Економічні зміни зовнішньої політики Китаю після закінчення холодної війни. Зміни, які мали місце в міжнародних відносинах кінця 20 століття, стали, за думкою китайських політичних учених та дипломатів, частиною історичного процесу переходу від двополярної до багатополярної структури міжнародних відносин. Китай схвалює порядок, оснований на мультиреалізмі. Багатополярна структура, в якій особливості головної влади врівноважені між кількома гравцями, дозволяє Китаю діяти принаймні як рівноправному партнерові відносно всіх гравців міжнародних відносин. Ця структура також створює чудову відправну точку в контексті глобалізації сучасних міжнародних відносин.

Згідно з китайськими аналітиками-прогнозистами, поляризація економічних структур і розвиток вільної ринкової економіки, так само як і економічних відносин, призвели до ситуації, де економіка стала одним з головних факторів у зовнішній політиці. Досягнення політичних цілей через економічну дію стає все більш поширеним явищем. Отже, Китай концентрувався на виробництві максимального економічного зростання та посиленні наукового прогресу, як головного засобу для розвитку своєї міцності.

Головні стратегічні цілі китайської політики забезпечують сприятливі міжнародні умови для швидкого економічного зростання; побудови образу відповідального та стриманого партнера; збереження підтримки Півдня для китайського бачення нового міжнародного економічного та політичного порядку. Як зазначили І. Буліка та Д. Ровінські, економізація китайської дипломатії помітна майже в усіх галузях. Така стратегія спирається на просування торгівлі, багатосторонні форми співпраці та економічної цілісності. Це також вимагає зменшення проблем у двосторонніх відносинах. Це явище характерне для цілої галузі та відображене у зовнішній політиці азіатських держав.