Психологія людини в епоху технічного прогресу

Ускладнення відносин взаємної залежності, негативним проявом чого є ріст коефіцієнта в'язкості соціального середовища, спричиняє необхідність постійної зміни соціальних ролей. У простій виробничій системі (наприклад, у ремісничій майстерні, у маленької крамниці) людина була засуджена на одну соціальну роль: глави родини й одночасно глави цієї виробничої одиниці. Стабілізована роль сприяла інтеграції її психіки, зростаючись із її особистістю. Це мало свої негативні сторони, тому що замість того, щоб бути самим собою, людина була главою родини й свого робочого місця. Зараз, за винятком, можливо, осіб, що стоять на вершинах соціальної ієрархії (наприклад, великих артистів, художників, державних діячів, які навіть у приватному житті повинні залишатися вірними своєї ролі), кожний протягом дня грає кілька соціальних ролей. На робочому місці виконує, щонайменше, три ролі: підлеглого, начальника, колеги. До цього додаються ролі в сімейному середовищі, ігровий, еротичної, цивільної й т.д. Тут не може бути мови про зрощування особистості з роллю. Внаслідок своєї мінливості роль не може бути інтегруючої, але, навпроти, виявляється фактором, який дезінтегрує. Не можна її приймати занадто серйозно; потрібно бути просто самим собою, що, однак, не таке вуж легеня справа. Життя в сучасному світі вимагає більшого інтеграційного зусилля, тобто мобілізації тенденцій, що впорядковують, ніж у світі минулому, у якому як природна, так і соціальне середовище самі діяли інтегруюче.

В XX-XXI століттях світ піддався стиску; уже навіть рідше говорять про «наш світ», а частіше про «нашу планету», або нашу «кулька». Розвиток засобів комунікації привів до того, що відстані перестали бути проблемою; швидка подорож на іншу сторону земної кулі буде тривати коротше, ніж поїздка в аеропорт. Відстані вже майже не грають ніякої ролі в поширенні інформації. Завдяки телебаченню і Інтернету можна стати майже очевидцем подій у самих віддалених частинах земної кулі і навіть на Місяці. Стиску піддається також і тимчасовий вимір. Завдяки розвитку археології, віддалені епохи стали ближче, виявилися невідомі раніше культури. Одночасно мінливість теперішнього часу, у порівнянні зі стабільністю минулих часів, обумовлює те, що теперішній час виявляється більше тривалим у порівнянні з минулим часом, якщо вимірником часу є число подій, у ньому що відбуваються. Аналогічно день, у якому було багато переживань, здається більше тривалим, ніж день, у якому нічого не змінювалося.