Психологічна структура особистості

У нашому буденному житті ми досить широко використовуємо слова «психологію», «психолог», «психологічний» і їм родинні, не завжди замислюючись над їх змістом.

Тим часом слово «психологія», що виникло в XVIII столітті (його творцем був знаменитий німецький учений, вчитель М.В. Ломоносова Християн Вольф) у власному сенсі означає «вчення про душу». Поняття «душа» в науці тепер використовується порівняно рідко; більш науковим вважається поняття «психіка». Таким чином, в строгому сенсі слова психологія розуміється як наука про психіку, а психолог – це людина, що професійно займається цією наукою в теоретичному і практичному плані, у тому числі використовуючи її досягнення, здійснюючи всіляку допомогу людям.

Скажу декілька слів про особливості психології як науки.

Це наука про найскладніше, що доки відоме людству. Адже психіка – це «властивість високоорганізованої матерії». Якщо ж мати на увазі психіку людини, то до слів «високоорганізована матерія» потрібно додати слово «сама»: адже мозок людини – це сама високоорганізована матерія, відома нам.

Історії дослідження в області психології особистості вже більше ста років. Більше ста років учені шукають відповіді на питання про природу особи, внутрішній світ людини, про чинники, що визначають розвиток особи і поведінку людини, його окремі вчинки і життєву дорогу в цілому. Цей пошук має зовсім не лише теоретичну цінність. Із самого початку вивчення особистості було найтіснішим чином пов'язане з необхідністю вирішення практичних завдань.

Психологія без практики позбавлена свого головного сенсу і мети – пізнання і служіння людині. Практична орієнтація, проте, не лише не зменшує значущість розвитку психологічної теорії, але, навпаки, підсилює її: уявлення про те, що для успішної практичної роботи необхідне, перш за все, опанування ряду практичних навиків і накопичення досвіду, а теоретична освіта грає швидше другорядну роль, в корені невірно. Так, в західній психології саме інтенсивний розвиток практики викликав до життя питання, які відносяться до загальних проблем психології особистості. Зокрема, дискусійним залишається питання про провідний початок в розвитку особистості: чи розглядати його, як пропонують багато представників гуманістичного напряму в психології, як поступове розгортання закладеного в людині потенціалу, який штовхає людину на самореалізацію, або ж процес розвитку визначається чергою життєвих виборів самої людини.