Державна Фінансова підтримка санації підприємств в Україні

У процесі становлення ринкових відносин в Україні, питання пов’язані з санацією підприємства мають важливе практичне значення. В умовах, коли майже всі ланки фінансової системи опинилися в кризі, з’явилась необхідність проведення санації підприємств з метою виведення їх з глибокої кризи. В даний час кожен суб'єкт, незалежно від виду основної діяльності і форми власності підприємства повинний реально оцінювати як власний фінансовий стан, так і фінансовий стан потенційних партнерів чи контрагентів.
Незадовільний фінансовий стан підприємства є причиною його неплатоспроможності, погіршення фінансової стійкості, які приводять до незапланованих втрат і не досягнення необхідного фінансового результату чи навіть банкротства. І важливою допомогою у проведенні санації може виступати держава, як фінансовий донор чи поручитель. Виходячи з цього питання дослідження фінансових засад проведення санації та стабілізації діяльності підприємства є важливим для забезпечення його подальшої роботи в ринкових умовах.

1. Державна фінансова підтримка санації підприємств
Якщо мобілізованих фінансових ресурсів із децентралізованих джерел не вистачило для успішного проведення санації чи реструк­туризації, то в певних випадках може бути прийнято рішення про надання державної фінансової підтримки. Згідно із Законом України «Про підприємства» у разі збиткової діяльності підприємств держа­ва, якщо вона визнає продукцію цих підприємств суспільне необхід­ною, може надавати їм дотації чи інші пільги.
Приймаючи таке рішення, виконавча влада виходить з принципу фінансової підтримки передовсім життєздатних виробничих струк­тур, підприємств і організацій, які вже адаптувалися до нових реалій економічного життя, здатні ефективно використовувати кошти і на цій основі протягом найкоротшого часу збільшити обсяг виробниц­тва. Опрацьовано критерії відбору підприємств для надання цільо­вої комплексної державної підтримки. З них треба назвати такі:
— використання нових, ефективних ресурсозберігаючих та еко­логічно безпечних технологій;
— експорт (приріст експорту) конкурентоспроможної продукції;
—заміна імпортної продукції, сировини, матеріалів вітчизняними;
— вирішення проблеми енергозабезпечення;
— вирішення проблеми енергозбереження (ресурсозбереження);
— збереження науково-технічного потенціалу (досліджень і роз­робок, що мають пріоритетне значення для країни);
— наявність ринків збуту продукції в країні та за кордоном;
— високий рівень менеджменту на підприємстві.