Шляхи і резерви підвищення доходності підприємства

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ УПРАВЛІННЯ ДОХОДНІСТЮ ТА ФОРМУВАННЯ РЕЗЕРВІВ ПІДПРИЄМСТВА

1.1. Загальна оцінка фінансового стану підприємства та показники дохідності підприємства

Аналіз формування резервів на підприємствах харчової промисловості

РОЗДІЛ ІІ. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДП АТ “КИЇВХЛІБ” ХЛІБОКОМБІНАТ No 6

2.1. Характеристика місця розташування підприємства, рік введення в дію підприємства та його проектна потужність.

2.2. Техніко-економічна характеристика підприємства.

2.3. Організаційна структура підприємства.

2.4. Джерела надходження сировини, основних та допоміжних матеріалів, енергії всіх видів.

2.5. Маркетингова стратегія підприємства.

2.6. Охорона праці і техніка безпеки на підприємстві.

РОЗДІЛ ІІІ. АНАЛІЗ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТА ВИЗНАЧЕННЯ РЕЗЕРВІВ ДП АТ “ КИЇВХЛІБ” ХЛІБОКОМБІНАТУ No 6

3.1. Аналіз капіталу підприємства.

3.2. Трудові ресурси та оплата праці.

3.3. Аналіз собівартості продукції ДП АТ “Київхліб” Хлібокомбінат No 6

3.4. Фінансові результати діяльності підприємства.

3.5. Оцінка фінансового стану ДП АТ “Київхліб” Хлібокомбінат No 6

РОЗДІЛ IV. ПРАВОВІ ЗАСАДИ ПІДВИЩЕННЯ ДОХОДНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

4.1. Правове регулювання підприємницької діяльності

4.2. Правові основи кредитування підприємства

Правові основи оподаткування прибутку підприємства

РОЗДІЛ V ЗАХОДИ З ПІДВИЩЕННЯ ДОХОДНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

5.1. Обґрунтування доцільності реконструкції підприємства

ДП АТ “ Київ хліб” хлібокомбінат No 6

5.2. Розрахунок економічної ефективності реконструкції підприємства

ВИСНОВКИ

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Хлібопекарська промисловість України є однією з основних галузей харчової промисловості, яка за виробничими потужностями, механізацією технологічних процесів, асортиментом спроможна забезпечити населення різними видами хлібних виробів. Стаціонарні хлібопекарські підприємства мають важливе значення для підтримки соціальної стабільності в суспільстві. Своєю продукцією, яка була, є і залишиться продуктом номер один, вони забезпечують всі верстви населення та бюджетні організації (Міноборони, МВС, митниці, лікарні, школи та інші).
В останні роки у зв’язку зі зниженням купівельної спроможності населення, а також виникненням на ринку виробників хліба підприємств інших форм власності, потужності підприємств по виробництву хліба та хлібобулочних виробів використовуються лише на 30‐35 відсотків (крім м. Києва та окремих обласних хлібокомбінатів). Це говорить про те, що хлібопекарська галузь забезпечена потужностями, які здатні щоденно виробляти близько 400 грам хлібобулочних виробів в розрахунку на одного жителя країни і має можливість повністю забезпечити потреби населення в цій продукції.

В період природних катаклізмів (повінь, буревій), а також дні підвищеного попиту на хліб підприємства галузі є гарантом безперебійного забезпечення населення хлібобулочною продукцією в регіоні.

Варто також підкреслити, що виробництво хліба та хлібобулочних виробів в дні підвищеного попиту збільшується в 1,3 –1,5 раз, і тільки хлібопекарські підприємства, які мають резервні потужності (при цьому виникає проблема їх збереження) здатні забезпечити такий сплеск попиту.

Протягом останніх 10-ти років підприємства хлібопекарської промисловості опинились в достатньо скрутному становищі. В умовах різкої інфляції і державного регулювання цін з 1992 по 1996 рік хлібопекарські підприємства балансували на межі виживання. В подальші роки наступив складний період приватизації в галузі, коли в умовах зміни власності хлібозаводи залишились без державних інвестицій, а нові власники не зацікавлені вкладати кошти в розвиток підприємств без гарантії отримання прибутку в умовах державного регулювання цін. Така ситуація не давала можливості оновлювати і переоснащувати фізично і морально застаріле обладнання.

Єдиним джерелом для проведення технічного переоснащення була частина прибутку, що залишалася в розпорядженні підприємств (у вигляді фонду розвитку виробництва в розмірі 30-40% від суми прибутку) і нараховані суми амортизації, які дозволяли в кращому випадку тільки підтримувати наявне старе устаткування в робочому стані. Про це свідчить структура витрат фінансових коштів на проведення ремонтів і придбання обладнання: із загальної суми коштів 40% направляються на придбання нових основних засобів, 15% - на ремонти покращуючи і 45% - на ремонти відновлювальні.