Соціальний захист населення в умовах ринкової економіки

Соціальний захист – дуже складна проблема. Вона не відбиває прямих інтересів приватних власників, підприємців. Соціальним захистом може керувати суспільство в особі спеціальних державних органів, профспілок, громадських організацій, споживчих товариств. Без відповідної уваги до соціального захисту в суспільстві виникатиме соціальна напруженість.

В умовах адміністративно-командної системи, панування монополії державної власності добробут людей найбільше залежав від розподільчої політики держави: регулювалась заробітна плата, встановлювалась верхня межа її, проводився курс на стабілізацію цін, тарифів, здійснювались перерозподільчі операції для утримання нерентабельних підприємств за рахунок тих, які добре працювали.

Ринкова економіка усуває соціальний комфорт у вигляді широкої спини держави, яка захищає робоче місце і певну частку засобів існування незалежно від ставлення людини до праці, до її результатів.

2. Державна служба зайнятості



Для реалізації політики зайнятості населення і забезпечення громадян відповідних гарантій на всій території України створена державна служба зайнятості. Її діяльністю керують Міністерство праці України і органи місцевої влади.

Державна служба зайнятості здійснює такі обов’язки і права:

аналізує і прогнозує попит і пропозицію на робочу силу, інформує населення і державні органи управління про стан ринку праці;
консультує громадян, власників підприємств, установ і організацій або уповноважені ними органи, які звертаються до служби зайнятості, про можливість одержання роботи і забезпечення робочою силою;
веде облік вільних місць і громадян, які звертаються з питань працевлаштування;
надає допомогу громадянам у підборі роботи і власникам підприємств, установ, організацій або уповноваженим ними органам у підборі працівників;
організує при необхідності професійну підготовку і перепідготовку громадян у системі служби зайнятості або направляє їх в інші навчальні заклади, що здійснюють підготовку і перепідготовку працівників, сприяє підприємствам у розвитку і визначенні змісту курсів навчання і перенавчання;
надає послуги з працевлаштування і професійної орієнтації працівникам, що звільняються і незайнятому населенню;
реєструє безробітних і надає їм в межах своєї компетенції допомогу, в тому числі грошову;
бере участь у підготовці перспективних і поточних державної й територіальних програм зайнятості та заходів щодо соціального захисту різних груп населення від безробіття.

У реалізації державної політики зайнятості беруть участь також підприємства, установи і організації незалежно від форм власності. Вони зобов’язані дотримуватись законодавства про працю, а також професійне перенавчання тих, хто підлягає звільненню з виробництва; працевлаштувати осіб, які потребують соціального захисту і неспроможні на однакових умовах конкурувати на ринку праці.