Економічна оцінка ефективності інвестування в людський капітал

Сьогодні, у 2010 році, Україна стоїть перед вирішенням непростої, але нагальної задачі - реалізації таких стратегічних пріоритетів як перехід до інноваційної моделі економічного розвитку, інтеграція в економічний європейський простір та розбудова соціальної держави. Найважливішою умовою реалізації цих стратегічних завдань є нагромадження та ефективне використання людського капіталу, тобто тих якісних рис працівників, які формують сучасні продуктивні здібності та перетворюють їх на головну продуктивну силу постіндустріальної економіки, заснованої на знаннях. Дане твердження є аксіомою, дієвість якої ми неодноразово спостерігали з досвіду розвинених країн(найяскравіший, на мою думку – японське економічне диво 60-х років).

Маємо перед очима приклад країн Південно-Східної Азії. Їх злет в індексі людського розвитку ООН дав змогу здійснити прорив у сферу високих технологій. Там кожен вкладений в освіту долар обернувся десятками доларів ВВП. Слідами “тигрів” ідуть Індія і Китай. Сьогодні розвинуті країни щороку 10 – 12% ВВП вкладають в освіту. Результати вже можемо побачити у наших сусідів. Розвиток, інвестиційну привабливість країн Балтії, Польщі, Чехії експерти пов’язують із здатністю їх середньої і вищої школи динамічно реагувати на соціальні та економічні зміни. Прийшов час «економіки знань», у якій розумові ресурси приносять набагато більший прибуток, ніж природні. Наша велика проблема в тому, що Україна досі не реалізувала цю філософію.

Через це освіта в Україні викликає все більше занепокоєння тих, кому не байдуже її майбутнє. В останні роки освіта фінансувалася втричі менше, ніж у розвинених країнах, на рівні 5 – 5,8 % ВВП. У своєму нинішньому вигляді школа не готова до забезпечення потреб сучасної економіки в самостійно мислячих особистостях, здатних вирішувати гострі проблеми.

Як правило, дослідники ефективності у сфері людського капіталу звертаються до техніки аналізу «витрати — вигоди» (cost — benefit analysis). Спочатку цей метод застосовувався для оцінки доцільності здійснення різноманітних державних проектів — таких, як будівництво річкових дамб, розвиток громадського транс порту тощо. Тобто метод використовувся у випадках прийняття рішень щодо проектів, які мали некомерційний характер: товари чи послуги, отримувані внаслідок втілення таких проектів у життя, не продавалися на ринку, на них не встановлювалася ринкова ціна. Метою їх виробництва не було отримання прибутку.