Теорії Т. Мальтуса відносно народонаселення та економічного зростання

Економічні теорії Т. Мальтуса трактуються сучасними західними економістами-теоретиками як революційні для свого часу. Це стає зрозумілим, коли порівнювати ці концепції з поглядами його попередників. Важливе місце в економічній концепції Мальтуса посідає теорія народонаселення.
Вивчаючи її, слід звернути увагу на те, що ця теорія та її автор стали об’єктами нищівної критики. Мальтуса не безпідставно звинувачували в зайвому песимізмі. Однак ця критика мала дещо однобічний характер: цілком ігнорувалась та обставина, що теорія народонаселення була для Мальтуса лише передумовою для розроблення цілої низки економічних та соціальних доктрин.
Отже, не варто шукати основоположних ідей учення Мальтуса лише в його праці «Нарис про закон народонаселення у зв'язку з майбутнім удосконаленням суспільства». Проте навіть і тут міститься кілька положень, що заперечують твердження Сміта про трудове походження суспільного багатства.

У своїх виданнях «Нарису про закон народонаселення» та інших працях питання впливу демографічних зрушень на стабільність суспільного розвитку Мальтус зв'язав із проблемами взаємозалежності економічних та природних факторів. Він визнав, що зовнішні, позаекономічні чинники значною мірою обумовлюють суспільне відтворення, впливають на економічну рівновагу. До таких чинників Мальтус відносив і народонаселення, розглядаючи його, як один із природних ресурсів – факторів економічного розвитку.

Виходячи з кількісних характеристик, Мальтус намагається показати, як процес відтворення населення впливає на економічні процеси в суспільстві. У природі, за Мальтусом, відповідність між чисельністю населення і кількістю засобів існування досягається епідеміями, голодом, війнами, непосильною працею, що винищує величезну масу людей [2, с. 105].

Т. Мальтус сприйняв тезу А. Сміта про те, що зростання багатства може відбуватись необмежено, однак проблему бачив у іншому ракурсі: економічне зростання обмежене небезпекою більш швидкого зростання населення, ніж це допускається зростанням виробництва предметів споживання. Передбачаючи майбутні заперечення, Т. Мальтус не один раз повторював, що він не заперечує проти зростання чисельності населення, але пропонував «встановити між населенням і продовольством таке співвідношення, яке б не викликало боротьби між ними», тобто досягти стану економічної рівноваги суспільства [1, с. 355].

Процес саморегулювання приросту населення Мальтус ілюструє з допомогою прикладу. За сприятливих умов (якщо будуть викоренені війни, хвороби, бідність) населення, збільшуючись за принципом геометричної прогресії, буде подвоюватися кожні 20—25 років, а виробництво їжі та інших необхідних предметів існування, збільшуючись в арифметичній прогресії, не зможе примножуватися такими темпами. Він доводив, що оскільки розмір Землі не змінюється, а такий фактор, як праця, збільшується, то кількість продуктів споживання може зростати лише в арифметичній, а не геометричній прогресії (порівняйте 1, 2, 3, 4, ... з 1,2, 4,8,...): через два століття народонаселення відносилось би до засобів існування як 256 до 9; через три століття — як 4096 до 13 [5, с. 106].