Метафізичні виміри людського буття

Людина – сама велика таїна буття, над кою розмірковували кращі уми людства. Розгадка цієї таїни справа людини, порівняно з якою всі інші справи і проблеми здаються дріб’язковими.
Хто зуміє все розповісти про себе, опише увесь Всесвіт, запитував Р.Декарт. людина завжди буде займатися самопізнанням, прагнучи розгадати свою сутність, свою відмінність від усього світу. Але пізнати себе – найважче. До того ж це розкопування самого себе неможна вважати безневинним заняттям.
Людина заглядає в таку темну і небезпечну безодню, в якій легко втратити себе, втратити здоров’я і навіть розсудок.
Якщо довго вдивлятись в безодню, то і безодня, говорив Ніцше, починає вдивлятися в тебе.
Пізнаючи себе ми відкриваємо закони світобудови. Людина є мікрокосм, мініатюрна модель макрокосму: в ній як в дзеркалі, відображаються усі складні протиріччя великого світу.
Що ж може примусити людину займатись самопізнанням?
Життєві справи та прив’язаності, буденні турботи та потреби, суспільне життя і громадянські обов’язки постійно відволікають людину від цієї важливої справи.
“Людей з самого дитинства, – писав Б. Паскаль, – зобов’язують піклуватися про свою честь, про свій добробут, про своїх друзів, а також про добробут і честь своїх друзів. Їх виснажують різними справами, вивченням мов, вправами; їм навіюють, що вони не будуть щасливі, якщо їх здоров’я, честь, майно, а також здоров’я, честь, майно їх друзів не буде в хорошому стані і що відсутність хоч би одного з цих благ принесе їм нещастя. Так, їх навантажують обов’язками і турботами, примушують метушитися від світанку. Дивний спосіб робити людей щасливими, скажете ви; що можна було придумати краще цього, щоб зробити їх нещасливими? Як що: необхідно відняти у них усі ці турботи і тоді вони подивляться на себе, задумаються, хто ж вони такі, звідки вони прийшли, куди ідуть; їм неможна давати занадто багато занять і забав. Ось чому їх так невтомно готують до справ, а їм випаде декілька вільних хвилин, радять використати їх на забави, ігри і постійно чим-небудь себе займати. Скільки пустоти й мерзоти в серці людському”[5;117].