Формування духовної культури особистості на порозі ХХІ століття

Нині відбувається радикальна зміна пріоритетів у структурі системи цінностей усього людства, про що яскраво й ґрунтовно писав Пітирим Сорокін у фундаментальній 4-томній праці «Соціокультурна динаміка»: почуттєва система цінностей руйнується, самознищується, народжуючи із своїх глибинних надр «ІДЕАЦІОНАЛЬНУ» культуру нового циклу із цінністю надчуттєвої реальності – через Бога, душу, моральний закон.
Духовність людини є способом включення її в ноосферу на основі колективної енергії, яка перебуває поза окремим людським тілом і безпосередньо впливає на історію суспільства, поведінку окремих особистостей і розвиток планети загалом.
Мислителі В. Франкл та М. Гайдеґґер описують духовну людину як таку, що вона як духовна сутність виходить за межі свого тілесного, її духовність виявляється лише тоді, коли вона піднімається над собою і стає відношенням сама до себе.
Сучасні українські філософи сміливо підходять до проблеми духовності людини в часи зміни раціоналістичної традиції Аристотеля – Маркса на ірраціоналістичні концепції Юма, Камю та інших, в часи змагання (агону) між ними, хоча це, на думку професора С. Б. Кримського, час від часу призводить до «катастрофи у пізнанні». М. В. Гоголь знищив останню частину «Мертвих душ», усім серцем прагнучи «небесного громадянства», закликав: «Будьте не мертві, а живі душі...».
«Людина економічна» (лат. homo economicus) у часи формування ринкової економіки України з її моральним нігілізмом, приземленим прагматизмом: «Був людиною – став товаром» – не може стати щасливою, навіть казково розбагатівши серед інших «нових українців» чи «нових росіян». Така особистість неминуче, рано чи пізно зіткнеться з породженим нею світом злоби, агресії, ненависті, сумнівів, заздрості, образи, страху, горя, страждання та інших стресів. О. Сугоняко пише про «змалілий час України», бо «кругообіг зла твориться у наших серцях».
Кінець XX ст. виплекав плеяду вчених-гуманістів, які теоретично осмислюють та практично втілюють у життя проблему духовного ренесансу людини й суспільства через різні науки: педагогіку, психологію, філософію, етику, релігієзнавство, соціологію тощо.
Провідні педагоги світу, зокрема й українські, все гостріше ставлять питання про необхідність плекання духовно-моральної особистості молодої генерації демократичної України на засадах християнської моралі. Так, Гр. Ващенко розробив національну систему освіти, головним елементом якої є християнська мораль.