Теоретичне обґрунтування та дослідження особливостей професійного самовизначення

Зміст
Вступ
Розділ I. Загальна характеристика професійної самовизначеності
1.1 Основні підходи до визначення поняття "професійне самовизначення".
1.2 Поняття та зміст професійного самовизначення. Етапи професійного самовизначення людини
Розділ 2. Вплив чинників на професійне самовизначення
2.1 Взаємозв’язок основних чинників професійного самовизначення особистості
2.2 Місце мотивації у свідомому виборі професії
Висновки
Список використаної літератури

Вступ
Актуальність теми дослідження. Процес становлення нового в суспільному житті, так само як і розвиток особистості, не проходить рівномірно поступально. Досягнення якісно іншого рівня породжує нове коло проблем і протиріч.
Переборення негативних тенденцій, створення на сучасному етапі реальних умов для того, щоб життя більшості членів суспільства могло бути якомога змістовнішим, корисним і цікавим, пов’язане з переходом від декларації демократичних прав до їх використання на практиці у соціальній політиці, управлінні економікою тощо.
Зміни у системі відносин власності, формування нового ставлення у сфері праці вимагає не тільки соціально-економічних і організаційно-управлінських заходів, але і постійної турботи про раціональне використання трудових ресурсів, всебічну підтримку талантів робітників, які володіють творчим мисленням, здатних швидко і продуктивно перебудовуватись у відповідності до нових вимог суспільства, а також вимагає постійної допомоги молодим людям у виборі свого життєвого призначення, в життєвому самовизначенні.
Будучи основною ланкою життєвого самовизначення, професійне самовизначення тісно пов’язане з визначенням молодими людьми свого місця у сфері трудової діяльності, питаннями вибору роду діяльності, професії, спеціальності.
Багаторічний хід розвитку людини як суб’єкта праці досить неоднорідний. Він розпадається на якісно своєрідні вікові етапи (цикли, концентри, фази), яким властиві своєрідні зміни особистості. Ще донедавна питання про можливості зміни особистості було вивчене не достатньо. Теза про внутрішню єдність і стабільність особистості тривалий час була однією з основних постулатів теорії особистості. Вважалось, що поряд зі спадково заданими тенденціями досвід перших років життя закріплюється у вигляді жорстких особистісних властивостей, які в подальшому практично не піддаються змінам.