Заходи по профілактиці бродяжництва та бездоглядності cеред неповнолітніх

Вступ
Актуальність теми. Розбудова України, як демократичної правової держави, потребує ретельного аналізу законодавства як важливої умови забезпечення прав і свобод людини. Особливо це стосується найбільш вразливої категорії нашого населення - дітей.
На нашу думку, найсерйознішою проблемою у сфері захисту прав дитини в Україні на сьогодні є дитяча бездоглядність та безпритульність. Дана проблема в Україні має місце вже досить давно. Політика держави щодо соціального захисту безпритульних дітей ґрунтується на положеннях законів України «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей» від 24.01.1995 р., «Про соціальну роботу з дітьми та молоддю» від 21.06.2001 р., «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 р [9, с. 213].
Незахищеною категорією у будь-якій країні є діти,- члени сімей, що потребують допомоги від суспільства у вирішенні своїх проблем. Більшість таких сімей, як правило, перебувають у складному матеріальному, психологічному, емоційному становищі. Не бажаючи примиритися з реальністю, діти йдуть з рідних домівок. У значної частини з них фактично немає рідних сімей, оскільки батьки зловживають алкоголем або перебувають у місцях позбавлення волі. Діти змушенні проживати у чужих людей, у сім’ях родичів, в оточенні інших дітей, на вокзалі, залишених будівлях тощо.
За останніх 10 - 15 років кількість дітей, які більшу частину часу, в тому числі й нічного, перебувають на вулиці, значно збільшилась. З’явилася нова категорія дітей, яких звично називають “діти вулиці". У державних закладах про них говорять як про безпритульних соціальних сиріт, позбавлених батьківської опіки.
У Законі України «Про охорону дитинства» (2001 р.) визначені поняття “безпритульна дитина”, “дитина-сирота”. Відповідно до Загальних положень Закону дитина - сирота – це дитина, в якої померли чи загинули батьки; безпритульні діти - діти, які були покинуті батьками, самі залишили сім'ю або дитячі заклади, де вони виховувались, і не мають певного місця проживання.
Останнім часом в Україні спостерігається стрімке збільшення кількості дітей, позбавлених батьківського піклування. Із 80 тисяч дітей-сиріт позбавлених батьківської опіки, лише близько 7 % - біологічні, тобто реально не мають батьків. Решта — діти, котрі стали сиротами при живих батьках. Частина таких дітей іде жити на “вулицю”, і вулиця стає для них домівкою.
Як повідомив Радіо Свобода Міністр сім'ї, молоді та спорту України Юрій Павленко за 9 місяців 2009 р. працівники соціальних служб виявили 17 тис. таких дітей, а попереднього року їх було 25 тисяч, тобто на третину більше. Таким чином, виникає запитання - Чи справді проблема безпритульних дітей стала менш гострою? Що їх тягне у підворіття? Як вирішити проблему безпритульності дітей? [29].
Гостро постала необхідність надання соціальної допомоги таким дітям, що дозволить їм повернутися (при можливості та доцільності) до рідної сім’ї, знайти інше постійне місце проживання (інтернат, опіку прийомну сім’ю), розпочати повноцінне самостійне життя [27, с. 39].