Ентеральна недостатність в ранньому післяопераційному періоді у пацієнтів з гострою хірургічною патологією органів черевної порожнини

Актуальність теми. На теперішній час існує багато досліджень, що доводять користь та ефективність застосування раннього ентерального зондового харчування (ЕЗХ) після операцій на органах шлунково–кишкового тракту (ШКТ) (Костюченко А.Л., Костин Э.Д., Курыгин А.А., 1996; Лейдерман И.Н., 2000; Stephine J. Lewis, Matthias E., Paul A. Sylvester, 2001). Вважають, що це поперджує атрофію ентероцитів внаслідок голодування, забезпечує профілактику стресових виразок, знижує ступінь бактеріальної транслокації, забезпечує організм хворого достатньою кількістю нутрієнтів, потреба в яких різко зростає в ранньому післяопераційному періоді (РПП) (Попова Т.С., Тамазишвили Т.Ш., Шестопалов А.Е., 1991; Bengmark S., Gianotti L., 1996). Метод набуває особливої актуальності в умовах, коли період голодування різної тривалості передував оперативному втручанню і у хворих виявляються ознаки порушення харчового статусу (Репин В.Н., Дворецкий Л.Э., Возгомент Н.М., 2000).
Нерідко передумови для виникнення кишкової дисфункції у хворих з гострою хірургічною патологією органів черевної порожнини виникають ще в доопераційному періоді внаслідок централізації гемодинаміки, розладу мікроциркуляції в кишковій стінці, гіпоксичного та реперфузійного ушкодження ентероцитів, дії прозапальних медіаторів, набряку кишкової стінки (Haglund U., 1994; Ince C., Thio S., Van Iterson M., 1996; Diable L.N., Dulchavsky S.A., Brown W.J., 1997). Оперативне втручання та розлади водно–електролітного обміну сприяють формуванню синдрому ентеральної недостатності різного ступеня тяжкості, ускладнюючи перебіг РПП. Зазначені патогенетичні фактори мають місце при крововтраті та при перитоніті, саме тому дослідження проводили у хворих, оперованих з приводу гострої шлунково–кишкової кровотечі (ГШКК), а також у хворих з перитонітом у різних його фазах.