Захворювання жовчовивідної системи. Ревматизм

Діагностика холецистохолангіту заснована на таких даних:
1) даних анамнезу: наявність хворих на холецистохолангіт у сім'ї, уточнення перенесених хвороб, які можна було б вважати початковими проявами холецистохолангіту - гострі гастрити без істотних харчових порушень, несправжні напади апендициту, «пупкові» кольки та інші;
2) з'ясування етіологічних факторів: порушення режиму та якості харчування, тривалі негативні емоції, психогенна травма, часті застуди І захворювання, перенесені кишкові інфекції, епідемічний гепатит;
3) інших проявах клінічної картини захворювання: характерні скарги і больові точки під час пальпації живота; збільшення печінки й ознаки хронічної інтоксикації.
Діагноз хронічного холецистохолангіту підтверджують результати лабораторних досліджень. Однак тільки в період загострення може відзначатися помірний нейтрофільний лейкоцитоз з незначним збільшенням паличкоядерних нейтрофілів, а також ШОЕ.
Функціональні зміни печінки при хронічному холецистохолангіт трапляються не часто. Вони можуть бути в період загострення і про являтися у вигляді порушення антитоксичної, білоксинтетичної, про тромбінутворюючої функцій печінки, пігментного, вуглеводного та жирового обміну. У дітей, що хворіють на холецистохолангіт, зменшується печінковий кровообіг, а це одна з головних причин порушення функції печінки, недостатність якої при різних захворювання може проявлятися 4 синдромами:
—синдромом цитолізу, що означає пошкодження гепатоцитів до повного некрозу (підвищення рівня АСаТ, АЛаТ, 6-фруктозо монофосфат-альдолази, ізоферментів ЛДГ , підвищення рівня сироїдкого заліза);
—синдромом мезенхімального запалення (підвищення вмісту т ликомолекулярних глобулінів, імуноглобулінів, позитивна тимолова проба, збільшення ШОЕ);
—синдромом холестазу (підвищення активності лужної фосфін, лейцинамінопептидази, вмісту холестерину, зв'язаного білірубіну, жовчних кислот);