Особливості гормонально-метаболічного гомеостазу у хворих на цукровий діабет 2 типу із симптоматичними психічними розладами та у хворих на шизофренію під впливом психотропної терапії

Актуальність теми. Цукровий діабет (ЦД) є одним із найбільш розповсюджених захворювань сучасності, його поширеність набула епідемічного характеру, згідно з даними різних авторів на цей час у світі нараховують понад 160 млн. хворих, ця кількість подвоюється кожних 12-15 років (Дєдов І.І., Шестакова Н.В., 2003; Nichols G.A., Brown J.B., 2003; Балаболкін М.І., Клебанова Є.М., Кремінська В.М., 2005; Паньків В.І., 2007). У структурі захворювання переважає ЦД 2 типу, поширеність якого лише за останні роки збільшилась на 30 млн. осіб, а витрати на лікування хворих у розвинених країнах щорічно зростають (Reaven G.M., 1988; Зімін Ю.В., 1998; WHO, 1999; Балаболкін М.І., 2000; Аметов О.С., 2002; Єфімов А.С., 2003).
Медико-соціальне значення ЦД обумовлено високим ризиком інвалідизації, смертності та наявністю численних ускладнень, що обтяжують перебіг захворювання, погіршують його прогноз та вимагають додаткових зусиль при лікуванні (Грем О.Ю., Калинюк Т.Г., Сергієнко О.О., 2003; Zimmet P., 2005; Паньків В.І., 2007; Тронько М.Д., Єфімов А.С., Ткач С.М., 2007). Захворювання супроводжується зміною звичного життєвого стереотипу хворих, впливає на рівень їх соціальної адаптації та погіршує якість життя, у зв'язку з чим є дуже актуальним визначення взаємозв'язків між особливостями гормонально-метаболічного гомеостазу хворих та їх психічним станом.
З іншого боку, в останні десятиріччя збільшилась кількість хворих на психічні захворювання, що також має медичні та соціальні наслідки. Серед пацієнтів із психічними захворюваннями значно частіше, ніж у загальній популяції, зустрічається ЦД, порушення толерантності до глюкози та резистентність до інсуліну (Cassidy F. et al., 1999; Nasrallah R.A., 2000; Regenold W. et al., 2002; Суркова Є.В. та співавт., 2003; Ryan M. et al., 2003; Heiskanen T. et al., 2003). Згідно результатів досліджень, сполучення ЦД та шизофренії в США, Японії та Італії складає відповідно 24,5; 8,8 і 15,8 %, що в кілька разів перевищує поширеність цих захворювань у популяції (Mukherjee S. et al., 1996; Holt R.I., 2004; Nishida M., Nakamura M., 2004; Zimmet P., 2005). Вже у віці 30-39 років поширеність ЦД у хворих на шизофренію перевищує середньопопуляційну, а у віці 40-49 років даний показник подвоюється, складаючи 17,3 і 9,6 % відповідно. В середньому частота ЦД і порушення толерантності до глюкози у хворих на шизофренію складає 16,0 і 30,9 % відповідно, що вдвічі перевищує загальнопопуляційні показники (Subramaniam M. et al., 2003). Це може бути пов'язаним як із призначенням психотропних препаратів, так і зі змінами у головному мозку при деяких психічних захворюваннях, які самі по собі можуть приводити до формування порушень обміну вуглеводів, незалежно від стереотипу харчування, фізичної активності та прийому нейролептиків (Brugman N.J. et al., 2000; Dwyer D.S. et al., 2001; Newcomer J.W. et al., 2002; Lindenmayer J.P. et al., 2003; Citrome L.L., 2004; Miller E.A. et al., 2005; Дробіжев М.Ю. та співавт., 2006).