Історія розвитку садово-паркового мистецтва на території України

Світ знає багато шедеврів паркового ландшафтного мистецтва, і треба взяти на себе велику сміливість, щоб сказати про той чи інший парк: оце неперевершений, найкращій парк світу! Але, розповідаючи про деякі парки України, які безперечно посідають у цьому ряді, одне з перших місць, ми можемо с певністю твердити: рідко який витвір паркової архітектури, позмагається с такою кількістю легенд, та романтичних історій. І ці легенди розкриваються лише перед тими, хто вміє бачити і хоче слухати.
Важливим показником загальної культури і моралі суспільства є його ставлення до навколишнього середовища, його турбота про збереження природи і відновлення її ресурсів. Пізнаючи природу, спілкуючи з нею, люди глибше починають розуміти самих себе, виявляючи у собі багатющі резерви фізичних і духовних сил, дістаючи нові імпульси до творчості. Саме природа є тією основою, на якій формується в особи почуття прекрасного, відчуття простору і часу.
Ще за часів Київської Русі слов’яни змінювали різні природні об’єкти, що знаходились на території храмів. Заповідні гаї називалися в них “божеліссям”, “праведним лісом”, “святибором”. В священних гаях заборонялося рубати дерева, ламати гілки, косити траву. В неналежний час туди навіть заборонялося ходити. У ті часи така заборона називалася - заповіданням. Заповідання проголошувалося урочисто, перед великими зібраннями людей. Лісові урочища обходили із священиками й образами, свяченою водою і молитвами, оголошуючи заборону рубати дерева кілька років. Старі дерева часто обносилися огорожею, і за огорожу міг заходити тільки жрець. Крім лісових гаїв, у слов’ян заповідними вважалися деякі озера, річки, великі валуни, вигадливі камені і гори.