Джерела і основні риси права в україні першої половини 19 віку, та початок 20 в.

ПЛАН:

1. КОДИФІКАЦІЯ ПРАВА.
2. СУД І ПРОЦЕС
2.1 СУДИ В УКРАЇНІ ПІСЛЯ СУДОВОЇ РЕФОРМИ 1864 РОКУ.
3. ЦИВІЛЬНЕ ПРАВО.
4. КРИМІНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО.
5. АДМІНІСТРАТИВНЕ ЗАКОНОДАВСТВО.
6. ВИСНОВОК.
7. СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ.

1. КОДИФІКАЦІЯ ПРАВА.
Правовим актам України поталанило більше, ніж дер­жавним інститутам. Якщо останні були повністю Ліквідо­вані в кінці XVIII ст., то III Статут Великого князівства Литовського, магдебурзьке і місцеве звичаєве право про­довжували діяти в Полтавській, Волинській, Київській і Подільській губерніях. У той же час царизм намагається поширити на українській землі загальноросійське законодавство. Для цього була використана кодифікація права, що розпочалася в Російській імперії на початку XIX ст.
Загальне керівництво кодифікаційними роботами здій­снював тоді М.Сперанський. Українську кодифікаційну комісію очолив граф П.Завадський. Використання III Ста­туту 1588 року було підтримано виданням у Петербурзі в 1810 році на російській моді покажчика до нього під на­звою "Ручной словарь, или краткое содержание польских й литовских законов, служащих руководством в судебньых тяжбах всякого рода, собранных для употребления в присутственных местах и литовских провинций". В 1811 році було над­руковано текст III Статуту на російській і польській мо­вах. Той факт, що переклад здійснювався по польському виданню 1786 року, говорив, що в Російській імперії не знали або не хотіли знати походження Статуту як пам'ят­ки права литовського, українського і білоруського народів і аж ніяк не польського. Цей текст Статуту і був діючим джерелом права до розповсюдження на Україну законів російської імперії. Що ж до джерел магдебурзького пра­ва, то їхня доля була вирішена указами Сенату про припи­нення дії цього права в Україні, за винятком Києва, в 1827 році, а через вісім років і в Києві.