Розробка теоретичної моделі управління етноконфліктними взаємодіями

Сучасний етап розвитку людства характеризується процесами, що свідчать про наявність в ньому глибоких кризових явищ. Незважаючи на факт різкого зменшення кількості класичних війн між державами, збройного насильства в світі не убавилося. Протягом 90-х років XX сторіччя кількість воєнних конфліктів залишилась на високому рівні і за підрахунком фахівців складає 20 – 30 воєнних конфліктів щорічно. Значна частина їх носить етнічний характер. В світі з’явилися цілі регіони, що стали класифікуватися як конфліктно–небезпечні.
Народи, що жили довгий час у мирі і злагоді виявилися ворогами і повернули зброю один проти одного.
Вслід за спалахами етнонаціональної конфліктності в колишній Югославії, на Північному Кавказі і в Закавказзі, Чечні, у Придністров’ї, Таджикистані, і інших регіонах пострадянського простору, почалася ланцюгова реакція загострення міжетнічної напруженості і в деяких регіонах України. Виникали відомі гострі конфліктні ситуації з 1992 р . у Криму. У цих умовах етнічність сприяла втраті єдності в суспільстві боротьбу за ресурси.
Приклад Криму свідчить про те, що в умовах загострення етнонаціональної конфліктності особлива роль покладається на державу, на ті механізми, які має у своєму розпорядженні державна влада для зниження напруженості в етнополітичній сфері і запобігання етнічним конфліктам.
Вивченню етнічних конфліктів сьогодні присвячена велика кількість досліджень у різних сферах гуманітарного знання.