Господарство України на рубежі 18-19 столітть

Спеціалізація сільгосподарських районів України

Характер селянського землеволодіння мав свої особливості. В Галичині земля доміній поділялася на двірську і селянського користування. Залежні українські селяни не мали права спадкового володіння та розпорядження землею.

У Придністровських районах зберігалося перемінне землекористування. Щороку селянським дворам надава­лося стільки землі, скільки вони могли обробити, виходячи з наявності робочої сили, худоби.

Селянські господарства різнилися між собою і за господарськими функціями в фільварково-панщинній системі. Розміри землі, що перебували в користуванні селянських господарств на Правобережжі, були різними. У Подільському воєводстві паровий наділ дорівнював 7,5—13 десятин, по-єдинковий — 2,7—7,5, піший — 1,8—0,3 десятини. Були селяни, які володіли наділами в 15—25 десятин, 58 % се­лянських господарств не мали землі. Середня забезпеченість селянських господарств робочою худобою була низькою — 1—2,5 голови. Так, у маєтках лівденно-східного Правобе­режжя 67,3 % селянських господарств були безтягловими або однотягловими, 30,7 % мали по 2—3 воли і лише 2 % господарств — від 4 до 17 волів.

Залежно від майнового стану селянських господарств визначалися розміри феодальної ренти. В Галичині одне селянське господар­ство обробляло 2 га двірської землі. До панщини належав гужовий примус. З усіх кріпосних примусів на відробіткову ренту припадало 68,2 %. Ceляни сплачували грошовий чинш за користування пасо­вищами і лісами (26,6 %), данину зерном, пряжею, продуктами харчування, виконува­ли роботу у дворі, відбували варту. Селяни королівщини постачали рекрутів і обробляли їх поля. Селяни церковних маєтків утримували військові частини. Всі селяни плати­ли державні податки.

У карпатських районах кріпосне право існувало на ос­нові так званого волоського права. Селяни були власника­ми рухомого майна, їх залежність виявлялась у вигляді чин­шу, праці на промислових підприємствах своїх власників. Орної землі у селян часто не було, основним багатством вважалася худоба.

На Правобережній Україні з утвердженням фільварко­во-панщинної системи в кінці 60-х років XVIII ст. панів­ною стала відробіткова рента. На Волині селяни із загаль­ним наділом в 1/4—1/6 волоки відробляли 3—4 дні влітку і 2—3 дні взимку.