Період гетьманщини України

Перед лицем неминучої по­разка останньою надією Центральної Ради була чужоземна допомога. Узагалі симпатії Ради схилялися ва бік Антанти, і з самого початку вона наполегливо домагалася визнання 5 членів, і особливо Франції. Але реакція Франції, яка рішуче стояла за відновлення «єдиної та неподільної Роси», була неоднозначною. Проте 22 грудня 1917 р. виник цілком новий набір можливостей, коли Ленін розпочав мирні пе­реговори у Брест-Литовську з Центральними державами, заявивши про те, що він репрезентує всі народи колишньої Російської імперії. Щоб не дати більшовикам представляти ва мирних переговорах Україну, Центральна Рада вирядила до Бреста власну делегацію. 9 лютого 1918 р., лише за кілька годин до, того як надійшла звістка про відступ Центральної Ради з Києва перед військами Муравйова, з представники у Бресті підписали угоду з Центральними державами, й сутність зводилася до того, що Центральні держава визнали незалежність України і зобов'язалися на­дати Центральній Раді військову допомогу за поставки нею великої кількості продуктів для цих держав.

Через кілька днів після підписання угоди в Брест-Литов­ську німці з австрійцями розділили Україну на сфери впливу і введи на її територію свою могутню армію, що налічувала понад 450 тис. чоловік. За якихось три тижні більшовики, які, за їхнім же висловом, «принесли на багнетах з півночі радянську владу» і які протягом свого нетривалого перебу­вання встановили у Києві царство терору, були змушені тікати. Але це ще не значило, що повернення Централь­ної Ради з німецькими військами 2 березня всі палко ві­тали.

Її політика викликала розчарування майже в усіх верствах населення України. Неукраїнці засуджували розрив зв'язків між Україною та Росією, незаможні селяни не отримали очікуваної землі, у заможних селян і великих землевласників націоналізація їхніх володінь викликала лють, а всі разом засуджували Центральну Раду за введення в країну жорсто­ких німців. Зі свого ж боку німці теж утрачали терпець до молодих і малоспроможних політиків, які переважали в Цен­тральній Раді. Вони швидко пересвідчилися, що вона не мала практично ніякого адміністративного апарату для збору тих мільйонів тонн продуктів, що їх так відчайдушно потребу­вали голодні німецькі та австрійські міста. Безперервні кризи, сутички й дебати між соціалістичними партіями у Централь­ній Раді переконали німців у тому, що «молоді українські утопісти» неспроможні правити. Тому 28 квітня, якраз коли Центральна Рада складала конституцію Української дер­жави, до зали ввійшов німецький загін і розпустив збори. Наступного дня Центральна Рада впала.