Правові аспекти зовнішньоекономічних бартерних операцій

Зовнішньоекономічні бартерні відносини (як, власне кажучи, будь-які бартерні відносини між контрагентами), - це обмін. В українському законодавстві визначення поняття “бартер” міститься у декількох нормативних актах. Так, ЦК (ст.715 - 716) та ГК (ст.293) ототожнюють бартер з міною. Це означає, що за договором міни (бартеру) одна сторона повинна передати у власність свій товар в обмін на товар іншої сторони (п.1 ст.715 ЦК). Також дозволяється обмінювати майно на роботи, послуги (п.5 ст.715 ЦК). При цьому за договором бартеру дозволяється встановлення доплати, якщо товар більшої вартості обмінюється на товар меншої вартості.

У контексті бартерних відносин кожна зі сторін, що здійснюють обмін, виступає продавцем тих товарів, які обмінює, та покупцем тих товарів, які вона отримує натомість (п.2 ст.293 ГК). При цьому сторони набувають право власності на предмет обміну виключно у той момент, коли “закриваються” їхні зустрічні поставки (якщо інше не передбачено бартерним договором).

Визначення поняття бартеру містить і Закон про прибуток: “Бартер (товарний обмін) - це господарська операція, яка передбачає проведення розрахунків за товари (роботи, послуги) у будь-якій формі, іншій, ніж грошова, включаючи будь-які види заліку та погашення взаємної заборгованості, в результаті яких не передбачається зарахування коштів на рахунки продавця для компенсації вартості таких товарів (робіт, послуг)” (п.1. 19). І хоча ознаки бартеру, наведені в ЦК, ГК та Законі про прибуток, дещо відрізняються, суперечностей між ними немає.