Зовнішньополітичні доктрини США і країни пострадянського простору: ретроспективний аналіз

Концептування, розвиток і еволюція зовнішньополітичних доктрин й стратегій США відбувалися відповідно до їхнього територіального розширення, зростання економічного і військового потенціалу та поширення впливу Вашингтона на країни та території, які творили й творять оборонний вал їхніх стратегічних, політичних і торговельно-економічних інтересів.

Головний лейтмотив еволюції американської зовнішньої політики в історичній ретроспективі полягає у переході від регіонального до глобального виміру. Ця трансформація відбулася в історично короткі терміни.

Специфічний американський підхід до міжнародних відносин проявився не відразу. З часу проголошення незалежності і принаймні до кінця XIX століття цілі американської зовнішньої політики зводилися до головного національного інтересу - захисту власної незалежності. Перша система міжнародних відносин (і взагалі перша в історії міжнародних відносин), з якою зіткнулися Сполучені Штати, виходячи на світову арену, була Вестфальська, започаткована одноіменним миром, укладеним після завершення Тридцятирічної війни у 1648 році. Вестфальський мирний договір санкціонував розпад Священної Римської імперії намецької нації на самостійні держави (355). Тоді ж остаточно оформились централізовані держави: Іспанія, Португалія, Франція, Великобританія, Польща, Росія, Австрія (у кордонах спадкових земель Габсбургів), Туреччина, Данія, |і(веція. Норвегія (лише Німеччина та Італія залишались політично роздрібленими). З цього часу провідною формою політичної організації світового співтовариства стає національна держава (за західною термінологією, держава-нація). Домінуючим принципом у міжнародній політиці стає принцип національного (державного) суверенітету (державного інтересу),