Історія глобалістики та глобалізаційні процеси сьогодення

1. Західні та вітчизняні концепції глобалізації

Серед західних концепцій глобалізації найбільше виділяються два підходи. Перглобалісти (американські дослідники Дж. Най, Р. Кеохане, Т. Фрідман, С. Стрейндж, М. Дойл, японський дослідник Кеничи Омае) бачать історичну місі глобалізації в тому, що вона несе блага ринкового капіталізму та ліберальної демократії. Вони виступають апологетами глобалізації та проголошують час історичного кінця держави-націй як інституту. Автори наполягають на тому, що відбулася переструктуризація світу, де колишня система міжнародного поділу праці, яка була заснована на взаєминах між індустріально розвиненими світовими державами - СРСР і СІЛА, тими, що індустріально розвиваються, та нерозвиненими країнами, змінилася під впливом біполюсної структури - «переможцями» і «переможеними» [10].

Дж. Розенау й Е. Гідденс визначають інший, трансформаційний підхід, говорячи не про формування єдиного глобального співтовариства, а про тривалість, різну направленість та суперечливості процесів глобалізації. Вони не прогнозують відмирання держави, але так само, як і перші, уважають, що можна вести мову про становлення нової світової стратифікації, де центр світу буде створений багатими країнами, напівпериферія згодними зі створеним першими порядком, периферія - віднесені на узбіччя [10].

Що стосується вітчизняної глобалістики, можна відзначити, що до 1990-х років вона розвивалася в рамках марксистської парадигми й домінуючою тут була теза про обумовленість глобальних проблем «загальною кризою капіталізму». У межах нової соціальної моделі увага до ідеологічного протиборства поступилася місцем акцентуванню економічних, культурних, релігійних, національних розбіжностей, а на перший план висунулися культурно-цивілізаційні розходження в розумінні тенденцій і протиріч сучасного світу.