Населення планети і міжнародна міграція робочої сили

Основні демографічні показники

Наприкінці епохи палеоліту (15 тис. років до н. є) чисельність населення Землі становила 3 млн чол., а до кінця неоліту (2 тис. років до н. є) вона зросла до 50 млн чол.

Для того щоб населення планети досягло 1 млрд чол., потрібен був проміжок часу від виникнення людства і до 1850 р. Двомільярдного населення планета досягла за 80 років - на 1930 p., тримільярдного - за 30 років, у 1960 р. Четвертий мільярд з'явився за

16 років - у 1976 p., а п’ятий - за 11 років, у 1987 р. Через сповільнення темпів народжуваності шестимільярдної позначки населення планети досягло за 12 років.

У табл.1 наведено дані про збільшення чисельності населення Землі від появи людини до наших часів, а також прогноз чисельності населення планети у 2050 р.

11 жовтня 1999 р. у столиці Боснії і Герцеговини м. Сараєво народилася дитина, яка вважається 6-мільярдним жителем планети. Генеральний секретар ООН Кофі Аннан відвідав маму і дитя у пологовому будинку і поздоровив їх. У 10 найчисленніших за кількістю населення країнах світу проживає 2/3 планетарного людства. У п’яти країнах світу - Китаї, Індії, США, Індонезії та Бразилії зосереджена половина населення Землі. “Демографічному вибуху” передусім сприяє “третій світ” - бідні народжують бідних. Урбанізація, тобто збільшення міст, значною мірою зумовлена збільшенням чисельності населення. Надмірна чисельність населення стримує економічне зростання, вичерпує природні ресурси і руйнує довкілля. Існують два основні напрямки демографічної політики:

підвищення народжуваності (притаманний економічно розвиненим країнам);

зниження народжуваності (зустрічається у країнах, що розвиваються).

Найвищими темпами збільшується населення Африки - щоро-ку на 3%. Кенійська жінка у середньому народжує 7 разів. “Демо-графічному вибуху” сприяють не лише високі темпи народжуваності, а й загальмовані темпи смертності населення планети. Очікується, що у 2025 р. чисельність населення становитиме 8,5 млрд чол. (табл.2).

Цікаво, що більшість міст-гігантів світу належать саме країнам, що розвиваються. Наприклад, з 25 найбільших міст світу лише 4 розташовані у групі економічно розвинених країн. У Лімі, Бангкоку, Багдаді, Буенос-Айресі проживає понад 40% населення відповідних країн.