Розвиток районного підходу в соціально-економічній географії

Історично у вітчизняній СЕГ сформувалося два основних дослідницьких підходи – галузевий і територіальний (районний). У межах першого підходу найбільш відома галузево-статистична школа економічної географії Володимира Едуардовича Дена. Але з 30-х років ХХ століття розвиток СЕГ більш динамічно відбувався у межах районного підходу, особливо після формування "районної школи" Миколи Миколайовича Баранського.

Незважаючи на значні досягнення "районної школи" в минулому, слід відзначити, що сучасні тенденції розвитку суспільної географії викликають потребу дещо переосмислити та по-новому оцінити основні фактори територіальної організації суспільства, які лежать в основі понять СЕГ:

1. Перехід від пошуку оптимального розміщення окремих підприємств до розміщення їх сукупностей або окремих технологій на вже сформованому економічному каркасі для збільшення гнучкості виробничих процесів.

2. Зміна значущості "класичних" факторів розміщення:

· працересурсний фактор – збільшення значення не стільки кількісних, скільки якісних показників ринку робочої сили (рівня освіти, професійної підготовки, кваліфікації);

· природно-ресурсний фактор – включення у господарський обіг вторинних ресурсів, а також нових (у т.ч. нетрадиційних) видів енергії та сировини; орієнтація на ресурсо- та енергозберігаючі технології;

· транспортний фактор – відстані перестають бути визначальним фактором навіть для масових перевезень, найважливішими вимогами стали швидкість та ритмічність поставок, продовжується створення нових типів підприємств без розвинутого складського господарства ("робота з коліс"), збільшується роль транспортної логістики.

3. Поява принципово нових факторів, які раніше не враховувалися суспільною географією, а саме:

· комунікаційно-інфраструктурний фактор у широкому розумінні. Інфраструктура стала найважливішим видом ресурсу для розвитку території. Інвестиційна привабливість території багато в чому визначається ступенем її інфраструктурної освоєності (насиченості);

· фактор власності (типу виробничих відносин) в зв’язку з наявністю різноманітних форм і типів власності визначається різними інтересами власників (інколи протилежними);

· інституційний, у т.ч. законодавчий фактор, вимагає врахування особливостей регіонального законодавства і наявності територій з особливим статусом (наприклад, вільних економічних зон). Цей фактор значною мірою визначає інвестиційний клімат регіонів;