Терапевтичне співтовариство

«Боротьба за відкриті двері» у психіатрії почалася, як відомо, в Англії безпосередньо по закінченні другої світової війни. Самі англійці підкреслюють, що це - ідея не нова, як приклад терапевтичного співтовариства називають малі лікарні першої половини XIX століття, у яких лікарі жили разом із хворими, з ними проводили багато часу, разом харчувалися й т.д. У другій половині XIX століття впровадилося модель більших психіатричних лікарень, у яких цей дух співдружності вже не міг зберегтися. Це зміна стилю організації психіатричних лікарень збігається за часом з розквітом наукової психіатрії - у формі поглядів генетичних і органічних, а також психологічних конструкцій, які повинні були повністю пояснити етіологію психічних порушень.

Ось, що пише психіатр, який побував в Англії: «Перебуваючи кілька років назад в Англії, я мав можливість захоплюватися багатьма оригінальними ініціативами й способами реалізації боротьби «за відкриті двері». Моє замилування трохи похитнулося в результаті однієї дрібної події. Один раз, очікуючи в кімнаті для лікарів початку обговорення хворих, я заговорив із двома молодими людьми, яких прийняв за кілька рівненських молодих лікарів. Лише через хвилину, коли ввійшли інші лікарі, по їх здивованим і трохи обурених особах я догадався, що допустив промах, прийнявши пацієнтів за лікарів. Можливо, моє тлумачення цієї дрібної події було помилковим, але в той момент я усвідомив, що при самим чудовим образом проведеній боротьбі за відкриті двері в психіатрії вони можуть як і раніше залишатися закритими, тому що пропасти, що відокремлює лікаря від хворого, непереборна.»