Психологічні особливості неформальних лідерів у групі дітей середнього шкільного віку

Серед проблем, зв'язаних з функціонуванням малих груп, у психолого-педагогічних і соціально-психологічних дослідженнях важливе місце займають питання організації і керування діяльністю і спілкуванням у таких групах. З цих питань, напевно, найбільш популярним серед психологів є проблема лідерства в навчальних групах.

За допомогою лідерства здійснюються координація індивідуальних зусиль членів групи, організація їхніх дій (іноді зовсім спонтанно, іноді в якомусь ступені запрограмовано), нарешті, керування людьми. Усе це відбувається винятково на неформальній основі, у рамках стихійно складаються неофіційних міжособистісних координат.

Бажання бути лідером властиво, очевидно, аж ніяк не малому числу людей. Інша справа, що далеко не всякому з них удається свою мрію здійснити. Одного тільки бажання і навіть зусиль по його реалізації (іноді досить значних) усе-таки виявляється ще недостатньо. Суть проблеми полягає в тому, що як лідера людина повинна бути, насамперед, сприйнятий членами своєї групи. І зовсім не обов'язково, що з кожним претендентом на цю роль таке случиться. Природно, ми вправі задатися питанням, що ж лежить в основі подібного сприйняття, чому саме в одному з членів групи інші її учасники схильні вбачати лідера, а в іншому – немає? [12].

Якщо, відповідно до концепції ціннісного обміну, розглядати лідерство як «процес міжособистісного впливу, обумовлений реалізацією цінностей, властивим членам групи, і спрямований на досягнення мети, що коштують перед групою,», а лідера – як «члена групи, що володіє найбільшим ціннісним потенціалом, що забезпечує йому ведучий вплив у групі» [14], то правомірно думати, що в лідерстві відбита субординованість позицій індивідів у залежності від їхніх ціннісних потенціалів і, що досить істотно, їхніх ціннісних внесків у життєдіяльність групи [13].