Елементи податку як юридичної категорії

Законодавче податок має бути точно визначений. У законі про кожний податок має міститися вичерпна інформація, яка б дала можливість конкретно встановити:

— особу, зобов'язану платити податок, розмір податко­вого зобов'язання та порядок його виконання;

— межі вимог держави щодо до майна платника податків. Нечіткість, двозначність чи неповнота закону про пода­ток може призвести:

— з одного боку, до можливості ухилення від сплати податку на законних підставах;

— з іншого боку, до зловживань у податкових органах. Вони можуть виражатися в розширеному тлумаченні поло­жень закону тощо.

Вимоги, що лежать в основі побудови податкової систе­ми, знаходять конкретне виявлення в елементах податку, до яких належать: суб'єкт, об'єкт, джерело, масштаб подат­ку, податковий період, одиниця оподаткування, податкова ставка, пільги, податкова база, порядок обчислення податку, строки сплати податку, звітний період, способи та порядок сплати податку.

Встановити елемент закону про податок — значить прий­няти що-небудь як одну з підстав виникнення податкового зобов'язання або способу його виконання.

Визначити елемент закону про податок — значить опи­сати фактичну сторону елементу, виділити його з числа інших явищ на основі яких-небудь ознак, рис тощо.

Суб'єкти податку виступають як так званий формальний платник податків, тобто індивідуальна (колективна) особа, котра несе юридичну відповідальність за сплату по­датку, або як кінцевий платник податків, котрий формаль­но не несе юридичної відповідальності, але є фактичним платником через законодавче встановлену систему пере­кладення податку1.

Податок сплачується за рахунок власних коштів суб'єкта оподаткування, тобто податок має скорочувати доходи плат­ника податку.

Платник податків може реалізовувати свої обов'язки із сплати податку безпосередньо або через представника. Пред­ставництво може виступати в трьох формах:

— законне представництво;

— уповноважене представництво;

— офіційне представництво.

Законними представниками є юридичні та фізичні осо­би, уповноважені представляти інтереси платника податків. Це представники:

— підприємства — керівник, головний бухгалтер, упов­новажені особи цього підприємства;

— консолідованої групи платників податків — законні представники головного підприємства, що входить до скла­ду цієї групи;

— фізичної особи — батьки, усиновлювачі, опікун або інші особи за наявності в них документів, які засвідчують про їхні родинні зв'язки чи відповідні повноваження.

Уповноваженими представниками є особи (юридичні або фізичні), уповноважені платником податків представляти його інтереси в податкових органах на основі угоди між платником податків і представниками у формі нотаріально завіреного договору чи довіреності.

Якщо особа через об'єктивні причини не може бути за­конним представником або майно, що є предметом розгля­ду справи, — безхазяйне, за ініціативою податкового органу, податкового чи іншого суду може бути призначено офіцій­ного представника.

Офіційними та уповноваженими представниками не можуть бути судді, слідчі або прокурори, посадові особи по­даткових органів.

Правовідносини платника податку і держави визнача­ються за принципом постійного місцеперебування або місцепроживання (принцип резидентства), згідно з яким платників податків поділяють на осіб, котрі:

— мають постійне місцепроживання або місцепере­бування в даній державі (резиденти);

— не мають постійного місце проживання або місцепере­бування на даній державній території (нерезиденти).

Важливою відміною цих двох груп платників податків є те, що в резидентів під оподаткування підпадають доходи, отримані як на території даної держави, так і поза нею, у нерезидентів — тільки доходи, отримані з джерел у даній державі.

Особи, котрі мають постійне місце проживання або місце­перебування в Україні (резиденти), — це особи, включно з іноземцями та особами без громадянства, які проживають на її території не менше 183 календарних днів. Особи, котрі не мають постійного місце проживання або місцеперебування в Україні (нерезиденти), — це особи, які проживають на її території менше 183 днів у календарному році. Цей так званий тест фізичної присутності встановлюється щорічно і діє в межах календарного року.