Економіка соціальної орієнтації та проблеми її формування в постсоціалістичних країнах

У світовій системі економіки чималу роль грають колишні соціалістичні країни. До цієї групи відносяться країни, у яких довгий час існував соціалістичний режим. Розглянемо основні тенденції розвитку виробництва валових внутрішніх продуктів цих країн за період 1950-97р.р.

Успішний розвиток статистики і система рахунків дозволяє проаналізувати динаміку макроекономічних показників більшості країн. Джерелами статистичних даних послужили публікації ООН, МВФ, Всесвітнього банку, а також національних статистичного даних ряду країн. У якості найважливіших економічних показників використовувалися абсолютні обсяги виробництва і його відносні розміри на «душу» населення.

За майже п'ять|п'ятьох повоєнних десятиліть масштаби і географічна структура світової економіки істотно змінилися. У цілому світовий|світового|світової|світовій|світовою ВВП за 46 років зріс майже в 5.9 разу. Структура світової економіки з погляду переваження різноманітних типів соціально-економічних систем на перший погляд практично не змінилася. Може скластися враження, що колишні соціалістичні країни домоглися незначної переваги над країнами із ринковою економікою.

1. Передумови і фактори формування економіки соціальної орієнтації в Німеччині.

Германська економічна модель виходить із положення, що децентралізована ринкова система виробництва ефективна, держава не втручається у виробничу діяльність підприємства, а активна політика на ринку праці повинна зводити до мінімуму соціальні витрати ринкової економіки. Зміст полягає в максимальному зростанні виробництва приватного сектора і як можна великому перерозподілі державою частини прибутку через податкову систему і державний сектор для підвищення життєвого рівня населення, але без впливу на основи виробництва. При цьому упор робиться на інфраструктурні елементи і колективний грошовий фонд.

Це привело до дуже великої ролі держави у Германії в розподілі, споживанню і перерозподілу національного доходу через податки і державні витрати рекордних рівнів. У реформістській ідеології така діяльність одержала назву “функціональний соціалізм”

Головною тенденцією економічного розвитку Германії в 90-ті роки став перехід від традиційної залежності від залізної руди і чорної металургії до передової технології у виробництві транспорту, електротоварів, засобів зв'язку, хімічних і фармацевтичних виробів. Надходження й обсяг замовлень, прибутковість після 1992 роки знаходилися на досить високому рівні. Високий інвестиційний рівень спостерігався й у сфері послуг, що у меншій мірі залежить від кон'юнктури. Він виражався головним чином у раціоналізації виробництва і насиченні його електронно-обчислювальною технікою.

Важливою особливістю фінансового капіталу ФРН є суттєва роль спілок підприємців у механізмі зрощування банків із промисловими монополіями, а так само у визначенні загальної стратегії крупного бізнесу, що порозумівається історичними особливостями розвитку економіки країни і необхідністю об'єднання зусиль германських монополій у боротьбі з|із конкурентами на зовнішніх ринках . На чолі спілок підприємців, як правило - представники найбільших банків і концернів.

Важливо відзначити, що підсилення процесів концентрації і централізації капіталу ФРН відбувається за підтримкою держави, що саме виступає як найбільший підприємець, котрому цілком або частково належать потужні концерни.

Починаючи із повоєнного періоду ФРН стала об'єктом активного додатка, насамперед іноземних інвестицій. Високі темпи розвитку економіки й у той же час недостатність джерел внутрішнього нагромадження для швидкого відновлення капіталу, що швидко росте внутрішній ринок, наявність кваліфікованої і відносно дешевої робочої сили, занижений курс марки залучали іноземні інвестори. Ці ж причини стримували одночасно широкий експорт капіталу з країни. Тому в перебігу тривалого періоду щорічна притоку іноземного капіталу перевищував німецькі вкладення за кордоном.

Іншою важливою рисою ринку державних облігацій у ФРН постає наявність єдиного статусу й універсального правила вчинення операцій із різними видами урядових боргових інструментів. У якості емітентів державних цінних паперів виступають: федеральний уряд; спеціальні його служби ( залізниці і пошта); уряди земель; місцеві органи влади (громади, комуни). Всі ці органи здійснюють позики від свого імені . Основним позичальником на ринку державних облігацій є|являється|постає|з'являється федеральний уряд.

Для фінансування державного боргу федеральний уряд випускає наступні види цінних паперів: облігації ФРН; федеральні облігації; боргові сертифікати; федеральні касові облігації; ощадні сертифікати; казначейські фінансові зобов'язання; безпроцентні казначейські сертифікати.