Виникнення альтернативної школи політичної економії. Німецька національна політекономія

ЗМІСТ

ВСТУП

1. Започаткування системи національної політичної економії в Німеччині

1.1 Економічний націоналізм

1.2 Роль держави і теорія протекціонізму

2. Історична школа

3. Нова історична школа та «соціальний напрям»

ВИСНОВОК

ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛА

ВСТУП

Тема контрольної роботи «Виникнення альтернативної школи політичної економії. Німецька національна політекономія» з дисципліни «Політична економія».

У XIX ст. доктрина Адама Сміта користувалася загальним визнанням, залишаючи далеко позаду інші економічні теорії. Хоча послідовники класичної школи пропонували власні корективи та доповнення до класичної теорії, різноманітні трактування її, кілька фундаментальних принципів, декларованих Смітом, залишалися недоторканними протягом тривалого часу — це, зокрема, методологія (філософія) дослідження, принцип невтручання держави в економіку та свобода міжнародної торгівлі.

Серед критиків ідей класичної школи, щоправда, траплялись автори, які не погоджувалися з тим, що капіталізм є досконалим і справедливим устроєм, але й вони визнавали принципи лібералізму, саморегулювальну здатність ринкової економіки. Ні Сісмонді, ні Прудон, ні соціалісти-рікардіанці, ні соціалісти-утопісти не спромоглися вийти за межі аналізу, запропоновані класичною школою.

Проте існував і інший напрям, який тривалий час залишався поза увагою економістів-дослідників, оскільки його представники спочатку лише піддавали сумніву засадні принципи класиків, але не пропонували власної теорії.

Критика була спрямована проти самої філософії, методів дослідження, якими користувалася класична політекономія. Філософія класичної школи була індивідуалістичною та гедоністичною: по-перше, вона наголошувала, що основу економічного розвитку суспільства становлять індивідуальні інтереси; по-друге, стверджувала, що матеріальне, економічне життя суспільства відіграє визначальну роль щодо інших форм суспільної діяльності — моралі, етики, права та інших інституцій; по-третє, декларувала принцип невтручання, який не лише передбачав створення умов для дії механізмів ринкового саморегулювання, а й проголошував індивідуальні інтереси єдиною силою, що формує особистий і суспільний добробут. За цією філософією «економічна людина» була і виробником, і споживачем, але повністю втрачала свою належність до певного, визначеного суспільства. Учення класичної політекономії було космополітичним. Діяльності держави уваги майже не приділялося, її соціальні функції не розглядалися.

Критики засад класичної теорії вказували, що не можна ігнорувати впливу неекономічних чинників на суспільний розвиток. На їхню думку, економічні явища й економічну поведінку треба розглядати з огляду на менталітет нації, а це суперечило принципам космополітизму та індивідуалізму класичної школи.

Недоліки класичної політекономії критики бачили й у тім, що вона не визнавала важливої ролі національних та державних інституціональних складових суспільного життя у розвитку економіки. Представники альтернативної школи намагалися довести, що індивідуальні й суспільні інтереси не збігаються, не перебувають у гармонічній єдності, що держава, формуючи економічну політику, може сприяти реалізації приватних інтересів, а може і гальмувати цей процес.