Регіональні ринки праці: сегментація та управління

Важливим завданням сучасної економічної думки є формування нових підходів до управління розвитком регіональних ринків праці (РРП). Методологічні, методичні і прикладні питання регулювання розвитку регіонального ринку праці вже тривалий час перебувають в полі зору наукових дискусій. Регіональний поділ ринку праці базується на теорії нодального району французьких регіоналістів (Ж.-Р. Будвіль) і теорії «центр-периферія» американця Дж. Фрідмана. Зокрема, французькі регіоналісти за допомогою визначення нодального району (Nodus - ядро) поділяють великий регіон на відносно цілісні замкнуті територіальні сукупності, кожна з яких складається з ядра (центра) і пов'язаної з ним місцевості (периферії). Дж. Фрідман пояснив еволюцію територіальних систем і визначив універсальний характер їх змін під впливом розвитку продуктивних сил. РРП є відкритою системою, яка функціонує не відокремлено, а у взаємодії з усіма соціально-економічними системами, в т.ч. з системою зайнятості. В основі цих взаємодій лежать взаємозв’язки, в яких перетинаються чи змикаються інтереси мікро- та макросередовища.

Теорію сегментації ринку праці доповнили і розвинули наприкінці 70-х років німецькі регіоналісти. Взявши за основу зв'язки по трудовикористанню, вони розробили теорію досяжності, сегментації та двоїстого ринку праці. Перша визначає центри притягання трудових ресурсів і їх потенційну зовнішню межу залежно від розвитку транспортної мережі, якісного складу населення, наявності різних сфер зайнятості. Друга, на основі відмінностей у складі трудових ресурсів і робочих місць, а також їх взаємоспіввідношення, поділяє загальнонаціональний ринок праці на відносно замкнуті територіальні ринки. Згідно з теорією двоїстого ринку праці усі працівники, які беруть участь у трудових поїздках, поділяються на дві великі групи за їхньою мобільністю. В першу групу входять висококваліфіковані працівники з високим заробітком і надійними робочими місцями, у другу - працівники нижчої кваліфікації з нижчим заробітком і обмеженими можливостями для працевлаштування. У 1970 р. у ФРН для з'ясування ієрархії ринку робочої сили використовувався показник, одержаний шляхом ділення кількості тих, що виїжджають з міста, на його трудові ресурси, а у 1988 р. одиниці поселень ранжирувалися за показниками, розрахованими як відношення загальної кількість робочих місць до трудових ресурсів і результату від ділення сальдо маятникового міграційного приросту до центра на загальну кількість робочих місць. На відміну від світової практики, в Україні становлення моделі ринку праці відбувається емпіричним шляхом, через пристосування до вже складеної економічної ситуації. За умов соціально-економічної ситуації, що склалася в Україні, слід узяти орієнтацію на соціально-орієнтовану економіку, тобто таку модель регулювання ринку праці, за якої мінімальні соціальні гарантії гарантуються державою, економічно регулюється структура зайнятості.

Регіональні особливості зайнятості і функціонування ринку праці витікають із рівня демографічного і соціального розвитку територій, специфіки формування економічно активного населення, існуючого рівня і структури зайнятості, обумовлених специфікою і комплексністю господарства, його конверсійним навантаженням, забезпеченістю сировинною базою, динамікою і ефективністю виробництв», інвестиційною активністю і цікавістю території. Наявність робочих місць у селі також має великий вплив на хід міграційних процесів та формування зайнятості в регіоні.