Філософія в епоху ранніх буржуазних революцій у Європі

Філософія Нового часу історичними передумовами свого формування має утвердження буржуазного способу виробництва в Західній Європі, наукову революцію XVI-XVII ст., становлення експериментального природознавства.
Головне своє завдання філософія Нового часу вбачає в розробці та обґрунтуванні методів наукового пізнання. На цій основі формуються в філософії XVII ст. два протилежні напрямки: емпіризм та раціоналізм. Емпіризм проголошує, що основний зміст наукове пізнання отримує з чуттєвого досвіду, в знаннях немає нічого, чого б раніше не було в чуттєвому досвіді суб'єкта. Розум не привносить ніякого нового знання, а лише систематизує дані чуттєвого досвіду.
Раціоналізм наголошує, що основний зміст наукового знання досягається через діяльність розуму, розсудку та інтелектуальної інтуїції, а чуттєве пізнання лише підштовхує розум до діяльності.
Ідеалом знання як емпіризм, так і раціоналізм відповідно до духу епохи вважали математику, а основними характерними рисами істинного знання визнавали всезагальність, необхідність, суттєвість.
Засновник емпіризму – англійський філософ Френсіс Бекон (1561–1626). У працях «Новий органон» (1620), «Про гідність та примноження наук» (1623) та «Нова Атлантида» він проникливо передбачав надзвичайно важливу роль науки в подальшому розвитку суспільства.
Ф. Бекон розрізняв «плодоносне» та «світлоносне» знання. Плодоносне – це таке знання, яке приносить користь, а світлоносне – це те, що збільшує можливості пізнання; знання повинні не лише просвітлювати людину, але також і працювати на неї.
Головне завдання філософії Ф. Бекон вбачає у пізнанні природи і оволодінні її силами, а для цього необхідно розробити відповідний метод, який би найкоротшим шляхом вів до істини.
Ф. Бекон зауважує, що формуванню істинного знання заважають так звані «ідоли», що нагромаджені в історії пізнання.
До першого виду похибок, які він називає «ідолами роду», належать ті, що пов'язані з недосконалістю людського розуму та органів чуття людини.
Другий вид похибок («ідоли печери»), зумовлений особливостями окремої людини чи групи людей.
Третій вид похибок («ідоли площі») має своїм джерелом недосконалість і неточність мови.
Четвертий вид похибок («ідоли театру») породжується сліпою вірою людей в авторитети, некритичним сприйняттям і засвоєнням чужих думок. Щоб очистити пізнання від цих ідолів, треба, на думку Бекона, виходити лише з досвіду і безпосереднього вивчення природи, бути вільним і самостійним у своїх твердженнях та висновках, незалежним від авторитетів, бо істина є дочкою часу, а не авторитетів.
Мета пізнання, підкреслює Бекон, – збагачення життя справжніми відкриттями, зміцнення влади людини над силами природи; об'єкт пізнання – природа, а основні методи – експеримент та індукція. У широкому розумінні індукція – це метод, за допомогою якого здійснюється сходження від окремих спостережень, одиничних фактів до узагальнень. Бекон виступає як проти схоластичної, абстрактно-спекулятивної методології, так і проти вузького емпіризму. Свою позицію він пояснює за допомогою алегоричного зображення трьох можливих шляхів пізнання.