Філософські засади теорії лікування

Філософською засадою теорії лікування є концепція саморегуляції І теорія функціональних систем.

У теорії лікування виділяють дві взаємопов'язані методологічні проблеми: 1) проблема прийняття рішень як вихідний етап теорії лікування; 2) теорія очікування як теорія управління (корекції) живою системою.

Процес вироблення клінічного рішення — то об'єктивний процес, пов'язаний з участю у ньому людини, а відповідно, цей процес с об'єктивним відображенням у свідомості індивіда і прийняття ним на цих засадах рішення. Об'єктивний бік — сукупність реальних зв'язків і явищ (що притаманні конкретним умовам), який існує поза свідомістю людини і незалежно від її волі. Відтак, правильними можна вважати таке рішення лікаря, яке в головних рисах відображає клінічну ситуацію і відповідає поставленій меті.

Прийняття лікарем клінічного рішення нерідко зводиться до вибору однієї або декількох альтернатив (варіантів). Теоретично кількість варіантів рішення за більшості захворювань може бути над* звичайно великою. У практичній діяльності лікар виходить із 2 — 3 альтернативних рішень: двох крайніх варіантів і одного проміжного. Якщо отримані два проміжки між крайнім варіантом і середньою альтернативою розбити ще на дві частини і обрати для прийняття рішення п'ять альтернатив, то їхній аналіз визначить приблизний напрямок, у якому треба шукати оптимальне рішення. Якщо час, стан хворого й лікувальні засоби дозволяють маневрувати, то доцільно довести загальну кількість порівнювальних лікувальних альтернатив до семи. Лікувальна практика засвідчує, що вивчення семи альтернатив для багатьох одноразових лікарських рішень є максимально ефективним.

У виборі крайніх варіантів і однієї середньої альтернативи необхідно керуватися результатами аналізу клінічних фактів і спробувати вибрати логічно обґрунтований напрям лікувального впливу, який наближає нас до оптимального рішення. Вибір крайніх альтернатив нерідко здійснюється інтуїтивно: нічого не розпочинати і дати хворобі розвиватися своїм природним шляхом; спрямувати всі сили і лікувальні засоби на ліквідацію критичної ситуації ("терапія-максимум"). Бувають ситуації, коли дві крайні альтернативи не є оптимальними лікувальними рішеннями.