Еволюція ядерної політики і стратегії Франції

Перша половина 90-х рр. ХХ ст. була для Європи напрочуд бурхливою та драматичною. Багато хто з політиків та пересічних громадян зітхнув з полегшенням після заключної Конференції із стабільності у Європі, що відбулась 20-21 березня 1995 р. у Парижі. Під час її роботи було укладено “Пакт стабільності у Європі”. Але незабаром сталися події, що викликали справжній вибух суспільно-політичного життя.
Ввечері 13 червня 1995 р. новий президент Французької Республіки Жак Ширак оголосив про початок з 6 вересня “останньої серії” з 8 ядерних випробувань, останнє з яких повинно було відбутися наприкінці травня 1996 р. Ще під час передвиборчої кампанії Жак Ширак не приховував прагнення відновити ядерні випробування. Вони були припинені Францією навесні 1992 р., а до цього проводилися 17 разів у Сахарі (з них 4 на поверхні). У 1966 р. ядерний полігон перебазовується у Французьку Полінезію на острови Муруроа та Фангатауфа. З 1975 р. випробування проводяться виключно під землею.
29 січня 1996 р. президент Франції заявив про остаточне припинення ядерних випробувань, які за його словами, були необхідні, аби забезпечити надійність французької зброї, політики стримування та подальші еволюційні зміни в ядерній стратегії Франції. Проблеми та шляхи її еволюції зараз викликають надзвичайний інтерес у найширших кіл вітчизняної та світової громадськості.
1 Розробка та розвиток засад ядерної політики за часів Ш.де Голля
Початком ядерної історії Франції вважається затвердження у 1944 р. Головою Тимчасового Уряду генералом Шарлем де Голлем законопроекту про створення Комісаріату Атомної Енергетики (КАЕ), який розпочав наукові дослідження у ядерній галузі. До початку 50-х рр. КАЕ, очолюваний Ж.Кюрі, проводив мирні наукові дослідження.У липні 1952 р. у Франції було затверджено перший п‘ятирічній план розвитку атомної промисловості — “Закон Гайяра”, на реалізацію якого було виділено спочатку 40, а потім 100 млрд. фр. План передбачав будівництво у Меркуле підприємства з переробки плутонію. Це викликало великий інтерес у військових колах, і невдовзі було сформовано Управління зброї масового ураження на чолі з полковником Ш.Айере, завданням якого було створення ядерного потенціалу Франції. Ядерна програма “План К-103” передбачала п‘ятирічний строк на підготовку та проведення першого ядерного випробування. 26 жовтня 1954 р. таємним декретом прем‘єр-міністра Франції Мандес-Франца було створено Верховний Комісаріат з військового використання атомної енергетики. В грудні того ж року в рамках КАЕ створюється Відділ загальних досліджень, який в травні 1956 р. перетворюється на Управління Нової техніки (УНТ).
У липні 1957 р. у Франції було затверджено другий план розвитку атомної енергетики на 1957-1961 рр. На його реалізацію було виділено 500 млрд. франків. У 700 км на південь від Колом-Бешара, в оазі Регган було створено полігон для випробувань. За З роки у Сахарі побудоване штучне місто.
Після повернення до влади Ш. де Голль прискорив роботи зі створення ядерної зброї і зосередив першочергову увагу на розвитку ядерного потенціалу. 3 листопада 1959 р. у промові у Центрі вищих військових досліджень ним була сформульована головна мета ядерної програми Франції: створення “національних ударних сил” на базі ядерної зброї, яка могла б використовуватись в будь-якому місці земної кулі. Під час відвідання в грудні 1959 р. одного з наукових підрозділів КАЕ, Ш. де Голль заявив, що на відміну від США та СРСР, які мають надпотужний ядерний потенціал, у Франції інша мета — бути спроможною “лише один раз” знищити супротивника1. Цю мету було покладено в основу офіційної військової доктрини V Республіки — “Доктрини пропорційного стримування”.
Вранці 13 лютого 1960 р. могутній вибух на полігоні Регган сповістив світ про успішне виконання плану “Блакитний тушканчик” та вступ Франції до “ядерного клубу”. У квітні та грудні 1960 р. відбулись ще два випробування, Наприкінці цього ж року приймається закон про початок виробництва стратегічних бомбардувальників “Міраж-IV”, які мали змогу нести ядерну зброю.
Ядерні плани Франції яскраво відображали її зовнішньополітичний курс на незалежну та панівну позицію в Європі та НАТО. Робилась спроба представити французькі сили в якості гаранта участі Франції у розробці стратегії НАТО аби спрямувати американські “доктрини використання” у вигідне для європейців річище. Французька дипломатія намагалась представити ядерний потенціал своєї держави як головний “оплот свободи” в Європі на той випадок, якщо США “залишать її напризволяще”, і пропонувала західноєвропейцям французький “ядерний щит” замість американського: “Франція зможе продовжити забезпечувати свою незалежність та захист європейських країн, діючи у