Обґрунтування ролі соціального капіталу у формуванні засад концепції людського розвитку на прикладі Полтавської області

Обґрунтування ролі соціального капіталу у формуванні засад концепції людського розвитку (на прикладі Полтавської області)
Життєвий рівень у різних країнах різний. Люди мають неоднакові можливості для облаштування свого побуту, зміцнення здоров'я, одержання освіти чи набуття фаху, безпечного життя. Все це залежить від певних умов і відповідного середовища - економічного, політичного, соціального, духовного та екологічного. Порівняти ці умови в різних країнах, а також віднайти шлях для їх поліпшення можна за допомогою показника людського розвитку.
Повного розуміння глобальної концепції людського розвитку та її адекватного використання у виробленні державної політики ще не досягнуто, можливо, через те, що ця концепція цілком нова для нашого суспільства і частково була прив'язана ще до умов колишньої тоталітарної наддержави, у складі якої перебувала Україна.
Концепція людського розвитку передбачає розширення можливостей людей поліпшити свій добробут, зміцнити своє здоров'я, одержати кваліфікацію, збагатити себе духовно і почувати себе безпечно. Все це потребує створення відповідних умов і середовища (насамперед соціального). Важливу роль у цьому відіграють політичні, соціальні та інші інституції, оскільки саме вони створюють громадянам суспільства умови, за яких вони можуть управляти своїм життям.
Концепція людського розвитку передбачає пріоритет інтересів людей на кожному з трьох напрямів перехідного етапу:
- розбудови держави;
- становлення демократії;
- реформування економіки.
Ця концепція виникла на основі трансформації двох традиційних ідей про розвиток, а саме:
- ідеї основних потреб;
- доктрини економічного розвитку.
Ідея основних потреб передбачає патерналістичну відповідальність держав за забезпечення своїх громадян необхідними товарами і послугами через державний сектор чи в будь-який інший спосіб (Патерналізм -а) благочинна діяльність, спрямована на задоволення інтересів трудящих; б) піклування держави про своїх громадян, фірми - про своїх працівників, однієї країни - про іншу; в) переконання в тому, що держава, уряд зобов'язані забезпечувати потреби громадян за рахунок держави, брати на себе всі турботи про них).
Доктрина економічного розвитку домінувала після другої світової війни, і її суть полягала саме в економічному розвитку як головному чинникові розширення можливостей для збільшення доходів (та й життєвого рівня) членів суспільства, тобто люди-виробники вважаються такими ж важливими, як і люди-споживачі. В цьому контексті існують, звичайно, певні варіанти тих понять, які враховують, насамперед, тенденції зміни якості зростання, а не лише сам факт зростання (наприклад, рівномірне зростання; зростання зі справедливим розподілом благ тощо).