Еволюція методології фахової соціальної роботи

1. Психодинамічна, когнітивна, біхевіористська моделі методики.
2. Гуманістичні моделі.
3. Подальше теоретичне осмислення методів.
4. Використана література.

1. Психодинамічна, когнітивна, біхевіористська моделі методики.
Протягом 20—30-х років XX ст. у СІЛА й у Велико­британії домінувала психодинамічна модель, основою якої була психоаналітична теорія 3. Фройда, яка головну роль відводить внутріпсихічним процесам людини (взаємодії між інстинктами, мотивами і нахилами). Розвинута і доповнена швейцарським психологом і пси­хіатром Карлом-Густавом Юнгом (1875—1961), авс­трійським психіатром Альфредом Адлером (1870— 1937), німецько-американським психологом і психопа­тологом Карен Хорні (1885—1952), ця модель і нині пе­ребуває в арсеналі соціальних працівників.
Сучасна психодинамічна модель соціальної роботи — це модель практики, яка фокусується на внутрішньому світі індивіда і послуговується психічним детермініз­мом, тобто принципом, згідно з яким дії та поведінка людини витікають радше з процесу її мислення, ніж з впливів міжособистісних відносин або навколишньої ситуації.
Паралельно з психодинамічною моделлю у 60-ті ро­ки XX ст. розвивалися когнітивна (англ.cognitive — пізнавальний) та біхевіористська (англ. behaviour — поведінка) моделі, які виражали інтерес спеціалістів до процесів мислення і поведінки клієнта. Згідно з когні-тивною моделлю практики соціальної роботи фахівці, які здійснюють втручання, повинні виходити із того, що більшість людських емоцій і форм поведінки зумов­лено тим, що люди думають, уявляють, у що вірять, тобто когнітивними процесами («мислення формує по­ведінку»). А біхевіористська модель спирається на роз­гляд поведінки людини як такої, що детермінована впливами зовнішнього середовища і спрямована на те, щоб сприяти згасанню небажаних форм поведінки, під­силювати бажану поведінку людей за допомогою різних форм підкріплення і соціального навчання.