Поняття корисності та її функції

Мікроекономіка – як частина економіки, вивчає економічні відносини між окремими об’єктами господарювання. В центрі уваги мікроекономіки – ціни, витрати, механізм функціонування підприємств, ціноутворення, і мотиви, що спонукають людей до праці.
Мета мікроекономіки – аналіз ринкових процесів, механізм взаємодії між суб’єктами, в залежності від мети, яка стоїть перед ними і обмежень, що діють на ринку на даний момент часу.
Мікроекономіка аналізує поведінку на рівні окремих суб'єктів ринку (або економічних агентів) - фірм і домогосподарств. Мікроекономіку цікавить, наприклад, як фірма визначає кількість товару, що його збирається виробити; якою є мета функ­ціонування фірми; чим керується споживач, вибираючи той чи інший товар. Ще один важливий аспект мікроекономіки — аналіз процесу утворення ринків у різних галузях і їхня взаємодія. Аналізуючи різні ринки, мікро­економіка, зокрема, концентрує увагу на закономірностях визначення цін в залежності від типу ринкової структури. Тому мікроекономіку називають ще теорією цін. Як і будь-яка інша наука, мікроекономіка використовує певну систему понять і концепцій для опису явищ, які вивчаються.
Як самостійний розділ економічної теорії Мікроекономіка сфор­мувалася в кінці XIX — на початку XX ст. Засади мікроекономічного аналізу виявляються ще в класичній політичній економії. Так, використовуючи подвійну методологію економічного аналізу, А. Сміт досліджує зовнішні форми прояву економічних явищ, ви­значає функціональну залежність багатьох величин і тим самим закладає основи функціонального аналізу. У період пізнього кла­сицизму багато економістів, застосовуючи цей метод, часто робили фундаментальні відкриття в мікроекономіці. Основоположника­ми мікроекономіки вважаються вчені Т. Мальтус і Ж.-Б. Сей. За­кон спадної доходності Мальтуса та теорія трьох факторів виробництва Сея досі використовуються в мікроекономічному аналізі. Однак при всій значущості відкриттів мікроекономічного харак­теру представниками пізнього класицизму становлення мікро­економіки як науки здійснюється значно пізніше і пов'язується передусім з неокласикою.