Державного регулювання охорони здоров'я в Україні

Тепер у більшості економічно розвинених країн діяльність учених: соціологів, медиків, економістів багато в чому пов'язана з пошуками оптимальної моделі розвитку та функціонування системи охорони здоров'я. Однією з їх норм, як відомо, є необхідність постійного зіставлення остаточного результату та витрат на його досягнення. У зв'язку з цим розроблювана модель системи, очевидно, повинна забезпечити отримання найкращих результатів якості, доступності медичної допомоги, покращення показників здоров'я населення при відносно невеликих витратах ресурсів. Процес пошуку триває вже багато років, а потрібної уніфікованої моделі поки не створено. У підсумку кожна країна повинна обирати власний шлях, з урахуванням власних особливостей сформованої структури охорони здоров'я, менталітету населення тощо. Суть таких перетворень зводиться до одного — максимально відійти від екстенсивного і наблизитись, а, в ідеалі, повністю перейти до інтенсивного шляху розвитку галузі.
Однак, у гострих дискусіях, які розгорнулися в останні роки навколо проблем реформування охорони здоров'я в Україні, досить частими стають аргументи, сутність яких зводиться до банальної думки про необхідність збільшення фінансування галузі. Все ж міжнародний досвід свідчить, що збільшення фінансування без створення ефективних механізмів керування, раціонального використовування наявних ресурсів не дає бажаних результатів. Наприклад, практичним провалом закінчилась спроба реформування російської системи охорони здоров'я через введення обов'язкового медичного страхування громадян. Навіть у США, країні з досить високим нормативом на душу, опитування суспільної думки продемонструвало, що 89% населення незадоволені існуючою системою організації медичної допомоги, наполягаючи на її принципових змінах і навіть вимагаючи повної перебудови системи.