Оптимізація хірургічного лікування діабетичної стопи

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. Неухильне зростання захворюваності цукровим діабетом, особливо серед осіб працездатного віку, що призводить до значного збільшення ускладнень, свідчить не тільки про медичний, але і про соціальний аспект проблеми цукрового діабету (І. І. Дедов та співавт., 1995; Ю. М. Стойко та співавт., 2003).
За даними експертів ВООЗ, в розвинених країнах 3–5% населення хворіють на цукровий діабет, причому кількість хворих подвоюється кожні 15 років. Серед хворих на цукровий діабет ампутація нижніх кінцівок виконується приблизно в 20 разів частіше, ніж серед інших груп населення (М. О. Ляпіс та співавт., 2001).
Указом Президента України від 21 травня 1999 року № 545/99 схвалена комплексна національна програма “Цукровий діабет”. Одним із основних завдань цієї програми є зменшення на 30% ускладнень цукрового діабету, в тому ж числі й кількості ампутацій.
Лікування хворих із гнійними захворюваннями пов'язано з великими матеріальними витратами, а труднощі, що виникають при лікуванні гнійних ран у даний час, уже подібні до таких в доантибіотичний період (Б. М. Даценко та співавт., 1995, М. О. Ляпіс та співавт., 2001).
Антибактеріальні препарати, засоби, що активують репаративні процеси, фізичні і хімічні методи впливу на рану дають ефект дуже обмежений, оскільки ранова мікрофлора швидко адаптується до антимікробних препаратів, а стимуляція процесів регенерації не компенсує виниклих у рані порушень, оскільки не охоплює багатьох сторін процесу її загоєння (М. І. Кузін та співавт., 1990; І. В. Люлько та співавт., 2002). Виходячи з цього, розробка нових ефективних методів місцевого лікування залишається актуальною (В. Н. Клименко та співавт., 2000; В.П. Андрющенко та співавт., 2002; О. В. Бездєтний, 2002).
Головну роль в патогенезі гнійно–запальних ускладнень синдрому діабетичної стопи, поряд з мікробною контамінацією, відіграють судинні й метаболічні розлади місцевого і загального гомеостазу. Вони призводять до розвитку гіпоксії тканин, активації вільнорадикального окислювання, порушень в системі імунітету, накопиченню патологічних метаболітів і, як наслідок, інтоксикації організму. Все це погіршує перебіг репаративних процесів та перешкоджає повноцінному відновленню уражених тканин “стопи діабетика” (L. Liaudet, 2003; F. Lang, 2005).
Останнім часом велика увага приділяється новим методам лікування, що здатні підвищувати життєздатність клітин в умовах гіпоксії та їх стійкість до дії вільних радикалів. Одним з таких методів є вплив фотохімічно активованими розчинами (фотохімічний вплив) на патологічно змінені тканини, який здатний знижувати активність вільнорадикального окислювання, стабілізувати клітинні мембрани, підвищувати енергетичний потенціал клітини, сприяючи накопиченню внутрішньоклітинного АТФ і креатинфосфату (В. В. Чоп'як та співавт.,1999; L. M. Hulten, 1999).
Фермент серратіопептідаза є протеолітичним ферментом, виділеним з непатогенної кишкової бактерії Serratia Е15, має фібрінолітичну, протизапальну та протинабрякову активність (Mairi R. Ross, 2004).
У той же час, у доступній літературі є лише окремі повідомлення про застосування фотохімічного впливу для корекції рівня перекисного окислення ліпідів, порушень репарації тканин через вдихання активованого повітря, вживання в середину активованої води, та використанням фотохімічно активованих розчинів антисептиків у лікуванні гнійних ран (В. В. Потій та співавт., 2003). Місцевий вплив фотохімічно активованих мазей на поліетиленоксидній основі та застосування ферменту серратіопептидази в комплексному лікуванні діабетичної стопи не застосовувався, їх ефективність не вивчалася.