Оптимізація лікування хворих з контузією ока шляхом медикаментозної стабілізації мембран лізосом та корекції порушень імунореактивності організму

Актуальність теми. Наслідки і ускладнення травм ока є однією з головних причин інвалідності по зору (Мошетова Л.К., Кочергин С.А., 2006). Серед усіх пошкоджень, що призводять до інвалідності, тупа травма становить від 8,3 до 38,7% (Крижановська Т.М., 2003; Либман Е.С. с соавт., 2000; Сухина И.В. c соавт., 2002) і супроводжується втратою соціальної активності осіб працездатного віку, що обумовлює високу медико-соціальну значимість цієї патології (Красновид Т.А. с соавт., 2001). В теперішній час частота пошкоджень очного яблука, в тому числі й контузійного характеру, не має тенденції до скорочення, а серед побутових і кримінальних травм контузії посідають лідируюче місце і становлять 66-79,6% (Волков В.В. с соавт., 2005; Даниличев В.Ф., 2000; Zagelbaum B.M. et al., 1993). Незважаючи на численні експериментальні і клінічні дослідження, розробка нових комплексів лікування хворих з контузією очного яблука залишається актуальною проблемою.
Клінічні постконтузійні прояви різноманітні і особливо динамічні в ранній період (1-2 тижня) після травми. Саме в цей період утворюється патогенетична основа для формування стійких патологічних змін з боку різних структур ока, порушення регуляції внутрішньоочного тиску, а також для розвитку хронічного посттравматичного увеїту, що може призвести до важких наслідків - навіть до загибелі ока і завершитися його енуклеацією, частота якої становить від 3 до 20% (Vasavada A.R. et al., 2001).