Патогенетичне обґрунтування нового підходу до лікування та профілактики загострень хронічного періодонтиту

Актуальність теми. Захворювання періодонту – це одна з найскладніших патологій зубощелепно-лицевої системи. Сьогодні вони є не тільки загальномедичною, але й соціальною проблемою, яка є значно розповсюдженою в світі, супроводжується втратою зубів у пацієнтів з несприятливим впливом осередків періодонтальної інфекції на організм в цілому. За даними світової літератури, розповсюдженість запальних захворювань періодонту сягає 98%, серед них провідну роль грає хронічний періодонтит (Кабак Ю.С., 2005; Lamster I.B., Karabin S.D., 2002).
Запальний процес в періодонті не тільки призводить до поразки навколоверхівкових тканин зуба, але й небезпечний ще й формуванням умов для маніфестних та прихованих запальних осередків, які сприяють сенсибілізації організму. Присутність в осередку хронічного запалення макрофагів, Т- та В-лімфоцитів розглядають як підтвердження постійного надходження антигенів з системи кореневих каналів. У хворих на хронічний періодонтит виявлена тенденція до збільшення рівня сироваткових імуноглобулінів (Ig) А та G (Гречишников В.И. та ін., 2002; Yang Y., 2005). У світлі сучасних даних про патогенез хронічного періодонтиту засоби для його лікування повинні включати якомога більше патогенетичних ланок (Зубачик В.М. та ін., 2003; Page R.C., 2001).
Сучасні дані про роль суворо анаеробних бактерій навколоверхівкових тканин у розвитку запального процесу в періодонті визначають необхідність пошуку ефективних засобів для проведення місцевої антибіотикотерапії в комплексному лікуванні захворювання (Zhu J., Okada S., 2005). Хоча в останні роки в терапії різних форм періодонтиту досягнуті значні успіхи, існуючі методи лікування є недосконалими, часто супроводжуються тяжкими ускладненнями у вигляді гострих запальних процесів щелепно-лицевої ділянки (періостит, абсцес, остеомієліт). Традиційні терапевтичні методи лікування хронічного періодонтиту в ряді випадків є неефективними та не дають достатньо тривалої ремісії (Котелевська Н.В., 2005; Жаркова О.А., 2006). В зв’язку з цим в останні роки певну актуальність набувають дослідження, спрямовані на пошук способів лікування, які діють на різні ланки патогенезу хронічного періодонтиту.